ЛЕЩЕНКО Петро Костянтинович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Музикант, естрадний співак, танцюрист. Псевдонім – Петруччо Мартинович.

З міщанської родини.

Народився 3 липня 1898 р. в с. Ісаєвому Херсонської губернії Російської імперії (нині –

Миколаївський район Одеської області України).

Загинув в ув’язненні на будівництві Дунайського каналу 16 липня 1954 р. Місце поховання – не

відоме.

Навчався в Кишинівський школі прапорщиків (1914), Паризькій балетній школі (1923).

Керував естрадним ансамблем, був столяром, півчим, помічником соборного регента, мийником

ресторанного посуду.

Учасник Першої світової війни (1914-1916), зазнав тяжкого поранення.

Як співак і танцюрист дебютував в одному з кишинівських ресторанів (1915).

Серед найвідоміших пісень – «Синя рапсодія», «Скажіть чому», «Вечірній дзвін», «Не йди»,

«Чорні очі», «Надя-Надійка», «Міранда», «Дзвоник», «Серце мами», «Бурлака», «Залишся», «Біля

лісу», «Ти їдеш п’яна», «Забути тебе», «Давай попрощаємося», «Похмура неділя», «Примхлива, уперта».

Всього на рахунку нашого земляка – понад 180 грамофонних дисків.

Що стосується особистого життя, то Л. дуже рано втратив батька (1901); розлучився з першою

дружиною З. Закіт (1944); зазнав арешту і засудження як «ворог народу та за співпрацю з німцями

під час війни» (1951); «за зраду та шлюб з іноземним підданим» засуджено до 25 років

позбавлення волі і заслано до одного з уральських концтаборів його другу дружину В. Білоусову

(1952). Остання була звільнена за відсутністю складу злочину (1953).

У м. Москва перша платівка вийшла у фірмі «Мелодія» (1988).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Бунін, О. Строк, М. Мар’яновський, А. Баянова, З.

Бєлостоцький, Ф. Шаляпін, О. Вертинський та ін.

***

НАЙДОРОЖЧЕ,

з життєвого кредо П. Лещенка

Найдорожче для кожної людини – Батьківщина.

БАСИ ГОЛОСНІШЕ, романс П. Лещенка «Андрійко»

Эх, Андрюша, будь же добрым малым

И на гармошке двинь-ка посильней.

Чтоб печали заглушить мотивом бравым,

Растяни, развернися веселей.

Эх, Андрюша, жару поддавай-ка,

Басы звучней и громче нажимай!

Полечу вихрем в пляске молодецкой,

Эх, Андрюша, жизни больше дай!

Эх, Андрюша, жару поддай-ка,

Басы звучней и громче нажимай!..

Полечу вихрем в пляске молодецкой,

Эх, Андрюша, жизни больше дай!

З НИМ МЕНІ НЕ ЗРІВНЯТИСЯ, зізнання Ф. Шаляпіна

Далеко мені до гонорарів Петрика Лещенка!

ОКРІМ БАТЬКІВЩИНИ, з статті «Лещенко Петро Костянтинович» на sjogodni.org.ua

Після вікової мутації голосу Лещенко перемінив амплуа: майже п’ятнадцять років він танцював, спершу один, потім разом із дружиною – випускницею паризького хореографічного училища

Зінаїдою Закіт.

Записані на ризькій студії «Белаккорд» платівки розходилися всією Європою. Родина тим часом

перебралася до Бухарест, де Лещенко відкрив спочатку невеликий ресторан «Наш будиночок», а в

1935 р., коли він став знаменитим після виступу на англійському радіо, – фешенебельний ресторан

«Петро Лещенко», у якому виступав щовечора. Платівки із записами Лещенко випускалися на

чотирьох континентах, буквально у всіх країнах, крім його батьківщини.

ЗАЛ ВИБУХНУВ ОВАЦІЯМИ, з розвідки Л. Кудрявцева «Король танго»

У Ризі в 40-х роках ХІХ ст. на вулиці Вапняній в кафе «АТ», що належало батькові Зінаїди Закіт, дружини Петра Лещенка, грав невеликий оркестр. Виступали артисти, а програму вів

неперевершений конферансьє Всеволод Орлов. Артист Костянтин Сокальський згадував, як за

столиком саме цього кафе, де сиділи Всеволод Орлов, Оскар Строк, і народилася думка про те, щоб організувати сольний виступ Лещенка. Артиста вмовили на співпрацю, а Строк зобов’язався

допомогти з репертуаром.

Через два тижні в кафе відбувся концерт. Перші дві пісні особливого успіху не мали, але коли

оголосили, що буде виконано «Моє останнє танго» Оскара Строка, публіка, знаючи, що в залі

знаходиться автор, стала голосно аплодувати, звертаючись до нього. Композитор піднявся на

сцену, сів за піаніно...

Після натхненного виконання зал вибухнув нескінченними оваціями.

БУРЖУАЗНА МУЗИКА, з статті Л. Кудрявцева «Російський Орфей»

Популярність цього співака, відомого виконавця російських, українських, циганських романсів, естрадних пісень у стилі танго і фокстроту припала на середину минулого століття. У Радянському

Союзі творчість Петра Лещенка, його «буржуазна музика», були під забороною. Але пісні артиста

все одно слухали, хоча тримати вдома його записи, зроблені на м’якій рентгенівській плівці, було

доволі небезпечно.

...За рідкісної краси оксамитовий баритон преса охрестила його «російським Орфеєм».

ХВИЛЯ ПІДРОБОК, з статті Б. Савченка «Естрада ретро»

У повоєнні роки в Москві на хвилі популярності Петра Лещенка успішно процвітала підпільна

фірма з випуску і розповсюдження платівок «під Лещенка». Кістяк її склали так званий «Джаз

курців» (там у свій час працював і композитор Борис Фомін) і його соліст Микола Марков, голос

якого був майже ідентичний голосу знаменитого співака. За короткий час записали сорок творів з

репертуару Лещенка... Диски розповсюджувалися в основному в Україні і Молдавії.

Один музикант з «Джазу курців» говорив з цього приводу: «Туди веземо валізу платівок, назад –

валізу грошей».

Офіційно диски Петра Лещенка в магазинах не продавалися, тому що не випускалися, однак його

голос звучав майже в кожному будинку. Оригінал чи підробка – спробуй здогадайся.

ДРУЖИНА – НЕ РУКАВИЧКА, з статті «Про долю Петра Лещенка» на Fwiki.odessaglobe.com Питання про призов Лещенка в румунську армію не піднімалося, йшлося лише про те, щоб він дав

низку концертів на окупованій радянській території. Петро