ГАЙДЕБУРОВ Павло Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, видавець.
З сім‘я священика. Брат, Гайдебуров В., – журналіст, поет, публіцист, літературний критик. За сі-
мейними переказами, предки Г. були кошовими отаманами Запорозької Січі.
Народився в 1841 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 31.12 1893 (12.1.1894) в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Похований на Смоленському православному цвинтарі.
Закінчив Херсонську гімназію (1857), навчався на фізико-математичному (1857-1860) та юридич-
ному (1860-1861) факультетах Петербурзького університету, звідки його виключили за участь в
студентських заворушеннях.
Працював завідуючим відділом в журналі «Основа» (1861-1862), кореспондентом газети «Нариси»
(1863), ведучим колонки в газеті «Санкт-Петербурзькі відомості» (1863-1865), журналі
«Сучасник» (1866), фактичним редактором газети «Прилюдний суд» (1867), завідувачем відділом
в журналі «Діло» (1867-1869), редактором-видавцем газети «Тиждень» (1869-1894).
Як літератор дебютував в журналі «Син Вітчизни» оповіданням «Дивна доля» (1857).
Потім настала черга перекладу на російську мову шевченківських «Гайдамаків» (1861), книг «Наг-
лядач» (1862), «Старчиха», «Дві миттєвості» (обидві – 1863).
Очолюваний нашим земляком «Тиждень» впродовж 1868-1879 рр. отримав 14 (!) офіційних
пересторог, ще 4 рази його вихід цензура призупиняла. На долю редакції припало 20 (!!) судових
процесів, з яких вона завжди виходила переможницею. Понад те, розкритикований в одній з
кореспонденцій земський начальник п. Жеденьов стріляв в журналіста М. Меншикова (1896).
Самого В. свого часу за «неправильні» погляди запроторили до Петропавловської фортеці (1861), після звільнення з якої він довгий час перебував під таємним наглядом поліції.
Перший роман – «На півдорозі» (1868) – до друку заборонила цензура. Така ж доля спіткала коме-
дію «Фантазерка» (номер «Жіночого журналу», де твір було видруковано, конфіскували і знищи-
ли).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Л. Толстой, М. Салтиков-Щедрін, М. Лєсков, Г.
Успенський, Д. Мінаєв, М. Стопановський, І. Янжул, В. Соловйов, Я. Полонський, В. Курочкін, Г.
Єлісєєв, Ю. Россель, В. Богданов, Є. Рагозін, П. Червінський, М. Меншиков та ін.
***
ІСТОРІЯ ЖУРНАЛІСТИКИ,
з громадянського кредо П. Гайдебурова
Історія цих кімнат (у квартирі М. Некрасова – авт.) є історія взаємовідносин цілої епохи, історія
російської журналістики.
ЧИ НЕ ОПУБЛІКУЄТЕ РОМАН, з листа Л. Толстого П. Гайдебурову від 14 листопада 1890 р.
Ясна Поляна.
Дорогий Павле Олександровичу!
Я запропонував Льву Павловичу Никифорову перекласти російською роман Едни Лаєль
«Донаван», і він погодився на це і перекладає чи вже переклав його. Роман дуже цікавий за
серйозністю змісту: етичне і релігійне питання в їх взаємних стосунках. …Що переклад гарний, в
цьому я не сумніваюся, тому що знаю, що Никифоров пристойно володіє і тією, і другою мовами.
Так ось, чи не надрукуєте ви роман? Коли і за яких умов?
Лев Павлович і перешле чи передасть вам цього листа.
Люблячий вас Л. Толстой.
ЗАХИСНИК АВТОРІВ-ПОЧАТКІВЦІВ, з книги В. Вересаєва «Спогади»
«Тиждень» був щотижневою суспільно-політичною газетою, і при ньому щомісячно – книжка
белетристики. Газета була дуже поширеною, особливо в провінції. Редактором її був Павло
Олександрович Гайдебуров. Він дуже уважно ставився до авторі-початківців, вивів в літературу
цілий низку молодих письменників.
...Негайно ж помчав до редакції. Гайдебуров, з каштановою бородою і високим лисим лобом, зустрів мене привітно і сказав:
– Оповідання написане дуже добре, я б його охоче помістив, але воно дуже мале, не підходить до
наших книжок за розмірами. Чи не могли б ви написати ще два невеликі оповідання, теж з
дитячого життя, – тоді всі три пішли б разом.
– Добре. Напишу.
ШВИДШЕ ЗА ІНШИХ НАДРУКУЄ, з листа Л. Толстого дружині
1891 р. Листопада 23. Бегичівка.
Зайнятий я дуже. Стаття моя про їдальні, здається, готова, але ще не переписана. Сподіваюся
завтра вислати її тобі.
Ти переглянеш і пошлеш Гайдебурову. Він завжди такий бажаний, а я його обходжу для
Р[осійськийх] [Відомостей], зовсім мені далеких.
Крім того, він скоріше за інших надрукує.
Утім роби, як знаєш. Я бачу, що ти живеш цією справою не менше нашого.
Л. Толстой.
ПРИВЕРТАВ УСІХ, з книги І. Янжула «Спогади про пережите і бачене в 1864-1909 рр.»
З інших письменників... я найближче був знайомий з поважним Павлом Олександровичем
Гайдебуровим, редактором, якщо не засновником, відомого «Тижня», одного з наших поширених
органів друку, загиблого, на жаль, в повному розквіті від злої долі у вигляді безжальної цензури. ...
Коли я познайомився з Павлом Олександровичем, він ще був на початку свого літературного
успіху. «Тиждень» лише почав розповсюджуватися, і він жив досить бідно, ...але потім швидко, в
декілька років, особливо коли з’явився додаток у вигляді «Книжок «Тижня», журнал і редактор
прекрасно розквітнули. Родина переїхала в хорошу квартиру, завели прекрасні меблі і розширила
коло знайомств і співробітників.
... Дуже скоро у Гайдебурових розвелася безліч знайомих як в літературних, так і вчених колах.
Уважний, люб’язний і різноманітно досвідчений господар привертав усіх.
НЕ ХОЧУ ЙОГО ОБРАЗИТИ, з листа Л. Толстого дружині
1891 р. Листопада 28. Бегичівка.
…Надсилаю тобі статтю про їдальні. Мені не хотілося б не скривдити Гайдебурова , який надіслав
теж пожертвування з своєї газети і скромно писав Тане: чому ваш батько мене забув? Але я
готовий згодитися з тобою і віддати в Р[осійські] В[ідомості].
Ти прочитай, виправ, перепиши (можна й не