розбіглися до Польщі, чи в Литву; безліч бояр і князів виїхало в північну Росію. …Київ уже не був
столицею; значні володіння знаходилися набагато північніше.
VI. І ось південна Росія… зовсім відокремилася від північної. Всілякий зв’язок між ними
розірвався; утворилось дві держави, що називалися однаковим іменем – Руссю, одне під
татарським ярмом, друге – під спільним скіпетром з литовцями. Але зносин між ними не було.
Інші закони, інші звичаї, інші цілі, інші зв’язки, інші подвиги склали на час два зовсім різні
характери.
…Ця земля, яка одержала пізніше назву України, …більш рівна, ніж гориста. Невеликі височини
зустрічаються дуже часто, але жодного гористого ланцюга. Північна її частина перемежовується
лісами; південна – вся відкрита....
…Всі ріки розгалужуються посередині, жодна з них не протікала на рубежі і не служила
природною гранню з сусідніми народами. Чи на півночі з Росією, чи на сході з кипчацькими
татарами, чи на півдні з кримськими, чи на заході з Польщею – скрізь вона межувала полем, скрізь
рівнина, з усіх боків – відкрите місце. Будь хоч з однієї сторони природний кордон з гір чи моря –
і народ, що оселився тут, утримав би своє політичне буття, склав би окрему державу. Проте
беззахисна, відкрита земля ця була землею спустошень і набігів, місцем, де зійшлися інтереси
трьох ворогуючих націй, угноєна кістами, відгодована кров’ю.
…И ось вихідці вільні і мимовільні, бездомні, ті, кому нічого було втрачати, кому життя – копійка, чия буйна воля не могла зносити законів і влади, котрим скрізь загрожувала шибениця, вибрали це
найнебезпечніше місце на виду в азійських завойовників – татар і турків. Ця юрба, розрісшись і
збільшившись, склала цілий народ, який накинув свій характер і, можна сказати, колорит на всю
Україну, який зробив чудо, перетворивши мирні слов’янські покоління у войовничі, відомий під
ім’ям козаків, народ, що складає одне з неймовірних явищ європейської історії, котрий, може
статися, один стримав спустошливе розлиття двох магометанських народів, які загрожували
поглинути Європу.
VII. …Це було строкате збіговисько найзапекліших людей прикордонних націй. Дикий горець, пограбований росіянин, збіглий польський холоп, навіть втікач ісламізму татарин, не виключено, поклали початок цьому дивному суспільству по той бік Дніпра, яке згодом постановило за мету, подібно орденським лицарям, вічну війну з невірними. Це збіговисько людей не мало ніяких
укріплень, жодного замку. Землянки, печери і схованки в дніпровських стрімчаках, часто під
водою, на дніпровських островах, у гущавині степової трави, служили їм укриттям для себе і для
награбованих багатств. Гніздо цих хижаків було невидимим; вони налітали раптово і, схопивши
видобуток, поверталися назад. Вони повернули проти татар їх же стиль війни – ті ж азійські
набіги.
Як їхнє життя було приречено на вічний страх, так точно, з свого боку, вони зважилися бути
страхом для сусідів. Татари і турки повинні були щогодини очікувати цих невблаганних
мешканців порогів. Магометанський сусід не знав, як назвати цей ненависний народ. Якщо хто
хотів до кого виразити найбільше презирство, то називав його козаком.
VIII. Велика частина цього товариства складалася, проте, з первісних, корінних мешканців
південної Росії. Доказ – мова, що, незважаючи на сприйняття безлічі татарських і польських слів, завжди мала чисто слов’янську південну фізіономію…
Усякий мав повну волю приставати до цього товариства, але він повинен був неодмінно прийняти
грецьку релігію. Це товариство зберігало всі ті риси, якими малюють зграю розбійників; але, кинувши погляд глибше, можна побачити в ньому зародок політичного тіла, підставу
характерного народу, який вже на початку мав спільну головну мету – воювати з невірними і
зберігати чистоту своєї релігії.
Вічний острах, вічна небезпека вселяли в них якесь презирство до життя. Козак більше переймався
доброю мірою вина, ніж власною долею. Проте під час нападів видна була вся гнучкість, уся
тямущість розуму, все уміння користатися обставинами. Треба було бачити цього мешканця
порогів у напівтатарському, напівпольському костюмі, …який азійські мчався на коні, …який
кидався з швидкістю тигра з непримітних своїх схованок чи боліт, який з’явившись раптово з ріки
і обвішаний баговинням та брудом, здавався татарину страховиськом.
IX. Здавалося, існування цього народу буде вічним. Він ніколи не зменшувався: вибулі, вбиті, потоплені замінялися новими. Таке розгульне життя приманювало всякого. Тоді був той
поетичний час, коли все здобувалося шаблею, коли кожний, у свою чергу, прагнув бути діючою
особою, а не глядачем.
…І в такий спосіб місця біля Києва почали порожніти, тоді як по той бік Дніпра людніли. Сімейні
й одружені помалу … набували того ж войовничого характеру. Шабля і плуг, здружившись між
собою, були у всякого селянина. Тим часом розгульні парубки разом з червінцями, цехінами і
конями стали викрадати татарських дружин і доньок і з ними одружуватися. Від цього змішання
рис , спочатку різнохарактерних, одержали одну загальну фізіономію, більш азійську.
І ось склався народ, який за вірою і місцем проживання належав Європі, а за способом життя, звичаями, вбранням – зовсім азійський; народ, у якого так дивно зійшлися дві протилежні частини
світу, дві різнохарактерні стихії: європейська обережність і азійська безтурботність,
простодушність і хитрість, сильна дієвість і найбільша лінь та млість, прагнення до розвитку й
удосконалення – і, тим часом, бажання зневажати всяке вдосконалювання.
СВОЄЇ ДЕРЖАВИ НЕ СТВОРИЛИ, з книги М. Ульянова «Звідки пішло самостійництво»
Козацтво, за словами Мазепи, «ніколи ніякої влади і начальства над собою мати не хоче». Козача
«демократія» була насправді охлократією.
Захопивши Малоросію, козаки перетворили на величезне Запоріжжя, підпорядкували весь край
своїй дикій системі управління. Звідси – часті перевороти,