панував всю другу половину XVII століття. Не створивши своєї держави, козаки стали
найнезлагіднішим елементом і в тих державах, з якими пов’язувала їх історична доля.
Пояснення природи козацтва треба шукати в «дикому полі», серед тюрко-монгольських орд.
Запорізьке козацтво давно поставлене в прямий генетичний зв’язок з хижими печенігами,
половцями і татарами, котрі нуртували в південних степах впродовж трохи не всієї російської
історії. Ті, що осіли в Придніпров’ї і відомі найчастіше під ім’ям чорних клобуків, з часом
християнізувалися, русифікувалися і поклали початок, на думку Костомарова,
південноросійському козацтву. Справжньою школою дніпровської вольниці став татарський степ, який дав їй все, – від військових прийомів, лексикону, зовнішнього вигляду (вуса, чуприна, шаровари) до звичаїв, вдачі і всього стилю поведінки.
ВИКЛИКАЄ НЕДОВІР’Я, з «Щоденників» О. Нікітенка
22 квітня 1832 року
Був на вечорі у Гоголя-Яновського, автора вельми приємних, особливо для малоросіянина,
«Повістей пасічника Рудого Панька». Це молода людина років 26-ти, приємної зовнішності. У
фізіономії його, проте, частка лукавства, яка викликає недовір’я.
У нього застав я до десяти малоросіян, всі майже вихованці Ніжинської гімназії.
8 травня 1845 року
Уваров хотів показати мені лист до нього Гоголя, та не відшукав його. Він переказав мені зміст
словами. Гоголь дякує за отримання від государя грошової допомоги і, між іншим, говорить:
«Мені сумно, коли я подивлюся, як мало я написав гідного цій милості. Все, написане мною
донині, і слабе і нікчемне до того, що я не знаю, як мені загладити перед государем не виконання
його очікувань. Можливо, проте, Бог допоможе мені зробити що-небудь таке, чим він буде
задоволений».
Сумне самоприниження з боку Гоголя! Адже це написала людина, котра взяла на себе роль
викривача наших суспільних виразок і котра дійсно викриває їх не тільки влучно й вірно, але й з
тактом, з талантом геніального художника. Шкода, шкода! Це на руку і Уварову і декому іншому.
10 травня 1845 року
Заходив в канцелярію до Комовського, аби, за бажанням міністра, прочитати лист Гоголя. Суть
його майже та ж, що передавав мені Уваров.
УКРАЇНЦІ НАРОДЖЕНІ, ЩОБ РІЗАТИ ІНШИХ, з рецензії В. Бєлінського на «Історію
Малоросії» М. Маркевича
Малоросія ніколи не була державою, а тому й історії, в строгому значенні цього слова, не мала.
Історія Малоросії є не більше, ніж епізод, з царювання царя Олексія Михайловича.
…Коли нашестя татар роз’єднало північну Русь з південною, південна Русь перетворилася на
якусь нейтральну землю і спільне володіння кожного, кому тільки надумалося пройти через неї
або увійти до неї... Малоросія, яку притискували і роздирали з усіх боків, ніяк не могла
перетворитися на органічно політичне суспільство і мимоволі стала громадою людей, які вважали
себе народженим для того, аби різати інших і бути зарізаними самим.
…Цей народ відлився і загартувався в таку нерухомо-чавунну форму, що ніяк би не підпустив до
себе цивілізації ближче гарматного пострілу, і то виключно для того, щоб позалицятися до неї із
списом і батогом.
НАЙСТРАШНІША ЛЮДИНА ДЛЯ РОСІЇ, з статті О. Шокала «Гоголівський дух у нинішніх
українських реаліях»
Російські патріоти приймали Гоголя за ворога, «наклепника Росії». Найбрутальнішими його
критиками були В. Бєлінський, Ф. Булгарін, М. Герсеванов, Ф. Толстой (Американець), які
відзначалися патологічною ненавистю до української природи генія.
Толстой-Американець, відомий своєю аморальністю й наклепами на Пушкіна, вирік Гоголю дуже
серйозний присуд: «Найстрашніша людина для Росії – це Гоголь. Декабристи порівняно з ним –
дитячий белькіт. Ось кого треба закувати в кайдани й довічно заслати в Сибір».
СУТО УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК, з статті В. Заїкіна «З історії католицької ідеї в
Східній Україні»
Як і багато інших східноукраїнських письменників ХІХ віку, М. Гоголь свої твори писав по-
російськи. Але вся його творчість має яскравий національно-український характер: як слушно
зауважив уже М. Драгоманов, М. Гоголь у більшій мірі був суто українським письменником, ніж
навіть усі ті східноукраїнські письменники ХІХ віку, що писали по-українськи. (Докладний аналіз
стилю Гоголя, як відомо, виказав, що навіть пишучи по-російськи – він думав по-українському).
В кожнім разі, жоден з українських письменників не мав такого сильного й широкого впливу на
пробудження української національної свідомості на Великій Україні, як М. Гоголь.
НАШКОДИВ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ, з оцінки постаті М. Гоголя І. Нечуй-Левицьким
Гоголівська муза все-таки багато нашкодила українській літературі: вона відвернула від України
немало української інтелігентної публіки і письменників-українців, відвернула їх увагу від рідної
української національної і народної літератури і вбила їм в голову ідею, відповідно до якої
Україна дійсно може жити однією спільною літературою з Великоросією. Великороси показують
нам пальцем на Гоголя, великий талант Гоголя немовби міг знайти для себе простір тільки на
Великій Русі...
ЖИВИМОСЯ КРИХТАМИ, з рецензії М. Надєждіна на повість М. Гоголя «Вечори на хуторі
поблизу Диканьки»
«Вечори на хуторі поблизу Диканьки» складаються з прекрасних уривків народного українського
життя. Хто не знає, принаймні з чуток, що наша Украйна має в своїй фізіономії багато цікавого, поетичного? Якась таємна згода визнає її слов’янською Авзонією і передчуває в ній рясні жнива
для натхнення. Наші поети відлітають до неї мріяти і відчувати; наші розповідачі живляться
крихтами її переказів і вигадок.
ПРАВНУКИ ПОГАНІ, з «Щоденників» О. Гончара
У нас звичкою стало дорікати Гоголю, наголошувати, який