ГРИБОВСЬКИЙ Адріян Мойсеєвич

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуарист, перекладач, громадський діяч.

З козацької родини. Батько, Грибовський М., – осавул Малоросійського козачого війська.

Народився 26 серпня (6 вересня) 1767 р. в м. Лубни Полтавської губернії Російської імперії (нині

– районний центр Полтавської області України).

Помер 27 січня (8 лютого) 1834 р. в с. Щуровому Коломенського повіту Московської губернії

Російської імперії (нині – Коломенський район Московської області РФ).

Навчався в гімназії при Московському університеті (1778-1782), Московському університеті

(1782-1783), якого залишив, аби заробляти на хліб.

Працював губернським секретарем Комісії нового кодексу (1784), секретарем Олонецького

приказу громадського прихистку (1785), дрібним чиновником в Кабінеті його Імператорської

Величності (1786-1787), в канцелярії Г. Потьомкіна (1787-1792). Під час російсько-турецької війни

вів «щоденник бойових дій», за даними якого складалися донесення Катерині II. При укладенні

миру в Ясах виконував роль конференц-секретаря.

Обіймав посади правителя канцелярії нового фаворита імператриці – П. Зубова (1792-1795),

секретаря Катерини II з прийняття прохань (1795-). Ставши її довіреною особою, брав участь у

вирішенні низки політичних питань. До речі, саме з-під пера Г. вийшов указ про заснування

Одеси.

Як літератор дебютував перекладом з французької мови повісті Ф.-Т.-М. де Бакюляра д’Арно

«Макін» (1782).

Потім настала черга інших творів цього автора – «Ерманс» (1782), «Небезпека міського життя»

(1784). Опублікував Г. і переклад першої частини роману Т. Смоллетта «Пригоди Перігріна

Пікля» (1788).

Однак головним доробком нашого земляка вважаються «Деякі нотатки з життя Катерини II» та

«Нотатки про службу статс-секретаря Грабовського та інших осіб», що охоплюють період з 1783

по 1802 рр.

Проте багатогранне та цікаве життя Г. мало і зворотній, зовсім не глянсуватий, бік. Батько

майбутнього знаного громадського діяча помер, коли син був ще дитиною. Залишившись без

чоловіка, мати подалася в черниці. Сам Г., виконуючи обов’язки скарбника Приказу громадського

прихистку, програв у карти солідну суму казенних грошей. Від суду затятого картяра врятував Г.

Державін, який з власних коштів компенсував розтрату, однак з державною службою прийшлося

розпрощатися. Деякий час Г. ніде не брали на роботу.

Зійшовши на трон, Павло I вислав Г. з Петербургу (1797), а вже наступного року його

заарештували й запроторили до Петропавловської фортеці, звинувативши в зникненні експонатів з

колекції Таврійського палацу. Після виплати зазначеної суми в’язня звільнили, однак через деякий

час знову заарештували і відправили вже до Шліссельбурзької фортеці. Лише в 1801 р. Г.

повернувся в Подільську губернію, де до самої смерті Павла I перебував під наглядом поліції.

Проте авантюрний склад характеру не дозволив Г. скніти на одному місці. Продавши маєток, він

переїхав до Москви, де жив на широку ногу: навіть придбав скрипку Страдиварі, на якій, до речі, непогано грав. Потім, збувши вже й столичну нерухомість, перебрався в Рязанську губернію, де

несподівано для усіх зайнявся винокурінням та відкупом. Успіху це не принесло і Г. вибрав нове

місце проживання – Коломну Московської губернії, де жили донька з зятем. В 1817 р. Г. оголосив

себе повним банкрутом. Цьому не повірив Сенат і розпочав судову тяганину, яка тривала 16 (!) років, завершившись на повну користь нашого земляка.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Г. Державін, О. Козодавлєв, П. Зубов, М. Емін, Г.

Потьомкін, О. Безбородько, О. Воронцов, І. Остерман та ін.

***

КРАСНОМОВНІСТЬ МОВЧАННЯ, з професійного кредо А. Грибовського

Важко переоцінити у політиці красномовність мовчання.

ЩО ЗА НАМІСНИЦТВО БЕЗ ЧИНОВНИКІВ, з запису в журналі Олонецького губернського

приказу громадського прихистку про початок його діяльності

1784 р., грудня 17

У виконання іменного Її Імператорської Величності височайшого Указу в 22 день травня цього

1784 р. …про перейменування Олонецької області в намісництво, після виконання Амвросієм,

єпископом Олонецьким і Каргапольським, звичних духовних обрядів правитель Олонецького

намісництва пан дійсний статський радник Гаврило Романович Державін відкрив наказ

громадського прихистку.

Гаврило Державін, Олександр Ведищев

Засідатель Юхим Веслоухов

Засідатель Федір Тимофєєв

Секретар Андріян Грибовський.

ФАВОРИТ ІМПЕРАТРИЦІ ВИДАВАВ ЧУЖІ ІДЕЇ ЗА ВЛАСНІ, з монографії О. Єлисеєвої

«Геополітичні проекти Г. Потьомкіна»

В колі помітних зовнішньополітичних діянь кінця єкатерининської епохи варто назвати «Перський

проект» останнього фаворита імператриці П. А. Зубова, поданий ним государині в 1796 р. під час

війни з Персією через напад на Грузію Астерабадського хана. Успішні дії російських військ,

якими керував брат тимчасового правителя В. А. Зубов, узяття Дербента і Баку, дозволили

Російської імперії розширити територіальні придбання в Закавказзі й одержати, як пропонував

Зубов, панування над західним узбережжям Каспійського моря.

Смерть імператриці поклала кінець воєнним операціям, проте сама ідея просування імперії в

Закавказзя мала велике майбутнє і поступово здійснювалася при онукові Катерини II –

Олександрові I протягом першої чверті XIX ст.

Важливо відзначити, що питання про приналежність проекту власне перу Платона Зубова

викликає сумнів. Останній статс-секретар Катерини II А. М. Грибовський, який тісно

співпрацював з Зубовим у роки його фаворитизму, повідомляє, що О. А. Безбородько, до якого

після смерті ясновельможного князя 1791 р. потрапила значна частина паперів покійного, пізніше

передав багато документів Потьомкіна новому фавориту, намагаючись підтримати свій танучий

вплив на