Лондона листа, який теж зберігся: «Місяць тому Шувалов

затягнув мене в міністерство внутрішніх справ... Коли він йшов до III відділення, він дуже щиро

боявся «Дзвону» і від чистого серця дякував мені за лист, з якого уривки я вже вам повідомляв».

Ось, виявляється, як була справа! Шувалов пише листа шефові і дає скопіювати своєму

підлеглому – Громеці, щоб той передав текст Герцену, тому самому Герцену, який для керівника

III відділенням – ворог номер один! Ось які були часи.

Я з’єдную «нитки» – від Перцова і від Шувалова. Перше: два начальники відділення у Шувалова –

Громека і Перцов – були важливими кореспондентами Герцена.

Друге: обидва були «фактотуми» Шувалова.

Третє: про зв’язки Громеки з Герценом Шувалов знав, цими зв’язками користувався.

Чи маю я право припустити, що граф-авантюрист знав і користувався зв’язками Володимира

Петровича Перцова? Здається, маю.

ЧИЇХ ЦАРІВ СОБІ НА ГОЛОВУ ЖАДАЛИ УКРАЇНЦІ, з дослідження «Київські хвилювання

1855 року С. С. Громеки» на philolog.ru

Пан Громека брав особисту участь в утихомиренні селянських хвилювань, що сталися 1855 року в

Київській губернії, і тому розповідь його про цю справу не позбавлена цікавості. …Брошура його

видана з метою дати можливість читачеві «почерпнути відомості про політичні переконання, інстинкти і бажання південноросійського народу». …Подивимося, чи виконав і яким чином

виконав п. Громека своє завдання.

…Ми дозволяємо собі думати, що всі міркування, які висловлює п. Громека про причини,

ініціаторів київських хвилювань 1855 року, суть міркування дуже мало переконливі; вони навіть

зашкодили його брошурі в тому плані, що породили в читачів сумнів щодо правильності

постановки фактів, про які йдеться. Наприклад, п. Громека, як очевидець, стверджує, що

хвилювання ці самі по собі мали значення, заслуговуючи навіть заохочення, і що той сумний

характер, якого вони з самого початку набрали, і той ще сумніший результат, який одержали

згодом, пояснюється частково непорозуміннями, … частково ж південноросійською

простодушністю.

Понад те, полковник А-в, теж очевидець, «приписує головну причину хвилювань озлобленню

селян проти економічних властей; справа ж про указ і козацтво вважає побічною і не більш як

приводом».

Пан Громека, мабуть, скаже: моя думка виправдовується успіхом; але і п. А-в може сказати, що

він також діяв цілком успішно і припинив хвилювання, що виникли в Канівському повіті, дуже

скоро і притому виключно «розсудливими» заходами.

На це п. Громека, звичайно, знову скаже: «Ви не припинили хвилювань, а тільки замазали

справу»; але хто ж може поручитися, що і п. А-в, у свою чергу, не відповість йому: «А ви хіба

припинили що-небудь? а ви хіба не замазали?». Хто вирішить цю прю? Хто скаже, хто має рацію і

хто винен?

Звичайно, все це, згодом, вирішать і розкажуть нам знамениті історіографи наші, пп. Соловйов та

Іловайський, але зовсім не пп. Громека і А-в, тому що ці останні зовсім не історики, а прості

виконавці начальницьких розпоряджень.

Закінчуючи свою брошуру, п. Громека пише: «Чи хороший факт чи поганий, але він полягає в

тому, що український народ відданий російському цареві і не хоче ні англійських, ні французьких, ні інших яких-небудь царів». З цим, зрозуміло, неможливо не погодитися, але тут мимоволі постає

питання, для кого писана брошура п. Громеки? Хто сумнівався коли-небудь, що український народ

хоче англійських, французьких і ще якихось «інших» царів? Судячи з того, що брошура написана

російською мовою, треба думати, що вона призначається для росіян же, які, звичайно, ні тіні

сумніву в цьому сенсі ні на хвилину допустити не можуть.

Якщо ж брошура написана для таких людей, для яких Украйна складає невідому землю (такими є

всі іноземні публіцисти), …у них теж є з цього приводу свої теорії, в яких бажання українського

народу грають ту саму роль, яку на сцені грають гості й пейзани.

ЧИ МИЛИЙ ТОБІ ПОЛУМ’ЯНИЙ ГРОМЕКА, з вірша М. Некрасова «Коли в затемненні

глузду»

Когда наклонностей военных

Дух прививается ко всем,

Когда мы видим избиенных

Посредников; когда совсем

Нейдут Краевского изданья

И над Громекиной главой

Летает бомба отрицанья,

.............................................

Тогда в невинности сердечной

Любимый некогда поэт,

Своей походкою беспечной

«Свисток» опять вступает в свет...

Как изменилось всё, создатель!

Как редок лиц любимых ряд!

Скажи: доволен ты, читатель?

Знакомцу старому ты рад?

Или изгладила «Заноза»

Всё, чем «Свисток» тебя пленял,

И как увянувшая роза

Он для тебя ненужен стал?

Меняет время человека:

Быть может, пасмурный Катков,

Быть может, пламенный Громека

Теперь милей тебе свистков?