поета, а поляки основної частини експозиції музею Юліуша Словацького ще не привезли. На
святкування річниці Юліуша Словацького до Кременця з офіційних осіб Польщі теж не прибув
ніхто. Не зустрілися у старовинному місті на берегах Ікви ні президенти України та Польщі, ні
прем’єри обох держав, як було заплановано.
Таке зволікання не варто вважати випадковим. Польський уряд і багато культурних діячів
сусідньої держави ставлять вимогу надати музеєві Юліуша Словацького статус національного
центру польської культури. Українські чиновники від культури, особливо після непорозуміння з
польським урядом щодо надпису на меморіалі «польських орлят» у Львові, намагаються
пом’якшити конфлікт. За наполяганням Міністерства культури і мистецтв України, керівництво
Тернопільської обласної ради нещодавно переконало депутатів ухвалити рішення зробити музей
Юліуша Словацького окремим обласним комунальним музеєм.
У перипетіях з підпорядкуванням музею Юліуша Словацького і наданням йому статусу ще рано
ставити крапку. Та непродумані дії з будь-якого боку кордону можуть спровокувати новий
польсько-український конфлікт.
СОРОМНО, з інформації Л. Йонки «Чужого научайтесь і свого не цурайтесь»
Упродовж чотирьох днів від початку місяця невеличке місто Кременець, що на Тернопільщинні
стало місцем паломництва численних поціновувачів творчості відомого польського поета Юліуша
Словацького.
Цьогоріч упродовж чотирьох першовересневих днів у місто, в якому народився письменник, з’їхалися представники культурних й офіційних кіл України й Польщі, аби ще раз згадати про
нього. У день народження Ю. Словацького, відбулися літературні читання та літературно-
музичний вечір, присвячені поетові.
Щоправда, коли дізнаєшся про приїзд польської делегації до Кременця, відгукуються не дуже
приємним рефреном нотки сорому за свою Батьківщину, адже саме цього дня минає і 23 роки з
дня смерті не менш видатного, а за визначенням Євгена Сверстюка «найдуховнішого поета з усіх
поетів України XX століття», перекладача, літературознавця Василя Стуса.
…Після стількох років у контексті сучасних подій розуміємо – вочевидь, так і судилося нашим
геніям завжди залишатися тінню на задвірках чужої історії…