польського, так і з українського боку. А жорстка організація вірша іноді змушувала порушувати
його ритм.
МАВ ВИНЯТКОВУ ХУДОЖНЮ МАЙСТЕРНІСТЬ, з замітки «Словацький Юліуш» на
orthodoxy.org.ua
Юліуш Словацький писав драми і трагедії, поеми, і вірші. І всі – пронизані тим особливим
настроєм, який буває лише у людей, що пристрасно люблять свою батьківщину. У його ліриці
домінують мотиви патріотичної скорботи. Як прозаїк він виступив з фрагментами історичної
прози.
У Росії і Україні Юліуш Словацький був довго невідомий. Переклади його творів російською і
українською мовами з’явилися лише після Другої Світової Війни.
ЛЕДЬ НЕ ПОСТРАЖДАВ «ЗА ПОЛІТИКУ», з регіонального інформаційного порталу
«Тернопільщина»
Слід пам’ятати, що на долю Словацького випав нелегкий час, коли розкрили угрупування
університетської молоді і почались масові слідства і процеси. Жителі міста були свідками того, як
вивозили групами молодих людей в глибоку Росію.
СПІВЕЦЬ ПОДІЛЛЯ, з нарису В. Мельника «Срібний сон Словацького»
Юліуш щиро любив малу батьківщину, не раз про це писав у листах. Проте географічні пріоритети
він трохи несподівано віддає регіону, куди всього лише кілька разів приїжджав у гості до друзів і
який теж полюбив не менш гаряче, – Південному Поділлю. Саме тут розгортаються події в низці
його ключових творів... Тож, назвавши поета «співцем Поділля», Іван Франко дуже точно підмітив
його глибинну душевну прив’язаність до краю між Південним Бугом та Дністром, до людей, яких
там зустрів.
…Другий населений пункт Поділля, важливий для становлення особистості та світогляду
письменника, – місто Бар. У ньому Словацький бував не раз, бо якраз тут пролягала дорога з
Верхівки до Кременця. Автограф одного з найранніших творів – першого з невеликого циклу
сонетів – має внизу промовистий надпис: «1827. На шляху з Бара до Кременця».
…У розпалі повстання Словацький за погодженням з урядом повстанців 3 березня 1831 року
від’їздить до Дрездена. А 25 липня він вирушає до Лондона зі спеціальним завданням. Йому
доручили домовитися з наполеонівським генералом Груші, щоб той очолив командування
польськими військами. Генерал на пропозицію не пристав. Англійський уряд теж нічим не
підтримав поляків, і 8 вересня російські війська, не зустрівши серйозного спротиву, вступили до
Варшави. Словацькому дороги назад не було – він залишається в еміграції. Україну поет міг тепер
бачити тільки в снах.
Але якою б вагомою не була тема Поділля, вона – тільки складник теми України, що в спадщині
польського поета справді неосяжна. Тому пропозиція Дмитра Павличка, висловлена в передмові
до книжки вибраного Юліуша Словацького, встановити йому пам’ятник у Києві, абсолютно
виправдана.
ВІЧНИЙ ВИГНАНЕЦЬ, з кореспонденції «У світі кімнат» на інтернет-порталі tourclub.com.ua Красива будівля, яка, на перший погляд, нічим не відрізняється від інших архітектурних споруд
Кременця – єдиний у всьому світі музей одного життя... Життя відомого польського поета
Юліуша Словацького. Доглянуте подвір’я, дві берізки, посаджені ще в далекому 1969 році
Миколою Бажаном та Ярославом Івашкевичем, а серед них спрямований у вічну далину погляд
великого поета, увічненого у високій скульптурі.
…Тут – дух польського повстання, яке запалить у Словацькому гарячу іскру непокори, тут і
перше визнання поета повстанцями, тут і вирок поету – доля вічного вигнанця, вічного пілігрима, котрий більше ніколи не повернеться до Польщі та Кременця.
На стіні зібрані кілька цитат з листів Словацького, які навіть на дещицю не в силі відобразити
безмежної любові, він називає матір – «найкоханіша, десята моя музо, цілую твої руки, десять раз
облив слізьми твого листа». Тут знаходиться і вишита Соломеєю картина, яку Юліуш попросив, аби у вигнанні хоч трішки відчувати тепло материнських рук.
…Тут панує дух мандрів на Далекий Схід, Сирію, Ліван, Палестину, Єгипет, Єрусалим та
Україною.
…Тут панорами старого і сучасного Кременця, фотографії людей, котрі досліджували його
творчість та плекали пам’ять про поета протягом кількох поколінь, незважаючи на будь-які
перешкоди.
ГУРМАН І ЛОВЕЛАС, з замітки «Енциклопедія Юліуша Словацького» на інтернет-сайті
chytelnia.onet.pl
Польське видавництво «Sic!» випустило книгу Ярослава Марека Римкевича «Словацький.
Енциклопедія». Проте енциклопедія – незвичайна. Як стверджує в передмові сам автор, ця книга
– «пустощі і гра в енциклопедію». І це не дивно, адже в окремих статтях – крім вельми солідного
фактичного матеріалу – зібрані різноманітні здогадки, припущення, допущення про життя і
творчість генія польського романтизму, перевірити які не уявляється можливим.
Ярослав Римкевич, сам поет, залишається ним і в своєму дослідженні: Юліуш Словацький постає
перед читачем живою людиною з плоті і крові, любителем добре поїсти, ловеласом і гравцем на
біржі.
УКРАЇНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЧИ ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ, з кореспонденції Р.
Якеля «Музей Юліуша Словацького – новий цвинтар «польських орлят»?»
Ще зовсім недавно у будинку, в якому минули дитячі роки і юність Юліуша Словацького, розміщувалася міська бібліотека. Але 2000 року міністри культури України та Польщі підписали
угоду відповідно до якої українська сторона зобов’язалася «переселити» книгозбірню в інше
приміщення, а польський уряд – виділити гроші на реставрацію будинку. Договору було
дотримано. Бібліотека «переїхала» деінде, музей Юліуша Словацького стали шикарно
оновлювати. На його реставрацію та обладнання експозиції польський уряд виділив майже 2 млн.
гривень – такі кошти прирівнюються до річного бюджету Кременця.
Роботи, що їх виконували здебільшого польські фірми і майстри, на сьогодні завершено.
Кременецький краєзнавчий музей передав туди свої матеріали про життя і творчість
