ЧЕКАНОВСЬКИЙ Олександр Лаврентійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Географ, геолог. Фундатор геології Східносибірського регіону Російської імперії. Дав перші

достовірні відомості з геології району р. Нижня Тунгуска, нижньої течії Лени і Оленьока; уперше

описав палеозойські породи району Братськ – Падун, особливі вивержені гірські породи –

сибірські траппи; відкрив палеолітичні поселення на схід від Уралу, а також родовище вугілля і

графіту в басейні Нижньої Тунгуски.

З дворянської родини. Батько, Чекановський Л., – орендар невеликого маєтку.

Народився 12 (24) лютого 1833 р. в м. Кременці Волинської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Тернопільської області України).

Звів рахунки з життям 18 (30) жовтня 1876 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира (1858).

Працював телеграфістом фірми «Сіменс і Гальське», хранителем мінералогічного музею

Петербурзької Академії наук (1876).

Кавалер малої золотої медалі Російського географічного товариства (1874), «Золотої медалі

першого класу» Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1879).

Досліджував Приморський хребет, Середньосибірське плоскогір’я, річки Нижня Тунгуска,

Оленьок, пониззя річки Лена (1869-1875).

Здійснив три експедиції (1873; 1874; 1875).

Колекції, зібрані в Усть-Балєє, лягли в основу відомої праці про юрську флору, написану

професором Цюріхського університету Геєром.

Друкувався в «Вістях Імператорського Російського Географічного товариства».

Перу Ч. належать розвідки «Геологічне дослідження в Іркутській губернії» (1874), «Додаткові

відомості до карти річки Нижньої Тунгуски», «Попередній звіт про Ленсько-Оленекську подорож»

(обидві – 1876), «Щоденник експедиції річками Нижня Тунгуска, Оленьоку і Лена в 1873—1875

роках» (1896), «Географічна карта Іркутської губернії».

З владою порозуміння не знаходив. За участь у польському повстанні (1863-1864) був

заарештований і позбавлений дворянського званні. Утік з київської в’язниці. Після затримання

його засудили до безстрокового заслання до Сибіру і відправили туди пішим етапом. Через 15

років – амністували, звільнили з-під нагляду поліції і повернули дворянське звання та майно

(1875).

Ім’я нашого земляка уже понад століття вибите на фронтоні Іркутського краєзнавчого музею.

Його також носять селище неподалік від Братська, невеликий гірський хребет в Якутії, рослини –

полин, аконіт, борець, модрина і декілька видів викопної флори.

У бібліотеці Іркутського обласного краєзнавчого музею відбулося засідання, присвячене 170-

річчю з дня народження Ч. (2003).

Серед друзів та близьких знайомих Ч. – С. Вронський, Ф. Шмідт, З. Венгловський, С. Обручев, Б.

Дибовський, Ф. Міллер, І. Черський, В. Годлевський та ін.

***

СУХОДОЛОМ ЧИ ВОДОЮ,

з життєвого кредо О. Чекановського

У будь-який момент я готовий відправитися в подорож – суходолом чи водою.

СОРОМНО ЗА ЖАЛЮГІДНІ НАДГРОБКИ, з опису О. Чекановським могили подружжя

Прончищевих

Сто тридцять років пройшло з того часу, коли в цьому далекому і дикому краю на березі

Льодовитого океану закінчив своє життя офіцер російського флоту Прончищев... Молода дружина

Прончищева всюди безстрашно слідувала за своїм чоловіком: після його смерті вона згаснула

буквально через декілька днів, її поховали поряд з ним.

...Два жалюгідні, почорнілі, надгробки, порослі лишаями, височіють …на береговому яру.

Напівгнилі дошки розсіяні безладно зимовими заметілями, [надгробки] провалилися, осіли.

Малий, непоказний, обтріпаний вітрами, але хрест, який ще не погнив, без щаблини стоїть

самотній, мов стовп на могилі самовбивці. Сліди напису на ньому ще видніються, та й переказ на

вустах жителів. Це могила нещасливого Прончищева і його безстрашної дружини (перша жінка-

дослідниця Арктики в Європі – авт.).

НАЙБАГАТШЕ НАДБАННЯ НАУКИ, з оцінки досліджень О. Чекановського Ф. Шмідтом

Найбагатші (результати – авт.) зі всіх, які колись були зроблені в Сибіру. Багаті за своїм змістом

звіти експедиції, перекладені різними мовами, стали надбанням науки, а складені Чекановським

карти значно змінили і доповнили карту азіатської Росії.

ВПАДАВ У ВІДЧАЙ, з експедиційних нотаток З. Венгловського

Подули північні вітри. На величезній річці лютували безперервні бурі. Плавання було виняткове

важким і небезпечним.

Чекановський впадав у відчай: у ніч з 22 на 23 травня все покрилося інеєм, листя забарвилося в

осінні кольори.

НАВІТЬ ПРОВІДНИКИ ЗІЙШЛИ З ДИСТАНЦІЇ, розвідки В. Андрєєва «Сибірський слід

Чекановського»

Ґрунтуючись на своїх відкриттях, О. Л. Чекановський висловлює нові геоморфолочні уявлення.

Він вважає, що сучасні гірські споруди півдня Сибіру і Прибайкалля сформувалися в післяюрські

часи, передбачаючи ідею неотектонічного розвитку рельєфу.

25 травня 1873 р. експедиція рушила в плавання. Її супроводжували досвідчені місцеві лоцмани і

провідники. Через три тижні дісталися села Єрбогачен, а 19 липня перетнули межі Іркутської

губернії. Провідники залишили дослідників, і Чекановський 1000 км рухався без карт по

абсолютно не вивченому фарватеру річки.

Експедиція тривала три місяці, за цей час подолавши близько 2500 км. В процесі досліджень були

зібрані колекції гірських порід і палеонтологічних знахідок, вперше складена інструментальна

топографічна карта річки Нижня Тунгуска. Особливою заслугою дослідника слід вважати

виявлення мінеральних багатств обстеженої ним долини річки. Це соляні джерела, сірчановодневі

озера, ісландський шпат, аметисти, магнетит, гіпс, графить, сидерити, вугілля, графіт, гірський

кришталь, галеніт,