ПАЛІЦИН Олександр Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, художник, архітектор. Псевдоніми – П. пустельник; Попівський пустельник.

З дворянської родини.

Народився в кінці 1740-х рр. с. Попівці Сумського повіту Харківської губернії Російської імперії

(нині – у складі с. Залізняк Сумського району Сумської області України).

Помер в 1816 р. в с. Попівці Сумського повіту Харківської губернії Російської імперії (нині – с.

Залізняк Сумського району Сумської області України). Похований в родинному склепі місцевого

цвинтаря, який згодом було знищено (1924). Уже за часів незалежної України надгробок

відновлено, на ньому встановлено пам’ятник.

Закінчив Сухопутний шляхетний корпус.

Служив ад’ютантом у фельдмаршала П. Румянцева.

Почесний член Харківського університету (1809).

Член Товариства наук при Харківському університетові (1817).

Друкувався в журналах «Харківський Демокрит», «Вісник Європи», «Вулик», «Російський

вісник»,

Наш земляк – автор наступних доробків: «На смерть Богдановича» (1803), «Послання до Привіти,

або Спогади по деяких російських письменників мого часу», «Ігор, героїчна пісня» (обидва –

1807), «Дмитрій Донський» (1808), «До Г. Р. Державіна», «Послання» (обидва – 1809),

«Засновнику Філотехнічного товариства» (1811).

Переклав «Нову Елоїзу» і «Пори року» Ж.-Ж. Сен-Ламбера (обидва – 1803), «Про складання

ландшафтів, або Про засоби прикрашати природу навколо помешкань, сполучаючи приємне з

корисним» Р.-Л. Жерардена (обидва – 1804), «Сади» і «Дифірамб безсмертю душі» Ж. Деліля

(1804; 1814), низку доробків Руссо.

П. – активний учасник у збору коштів на заснування Харківського університету (1802).

Нині на Сумщині проводяться «Паліцинські читання», а за пропозицією громадськості

розглядається питання про перейменування вул. 40-річчя Жовтня в м. Суми на вул. Олександра

Паліцина.

Серед друзів та близьких знайомих П. – В. Каразін, В. Капніст, Іп. Богданович, Д. Хвостов, Є.

Станевич, В. Ярославський, В. Сопіков, М. Ушинський, І. Дмитрієв, П. Потьомкін, О. Шишков, С.

Глинка, П. Завадовський, П. Румянцев та ін.

***

ПОГЛИНАЄ ВСЬОГО МЕНЕ

, з творчого кредо О. Паліцина

Література поглинає мене всього і весь мій час.

ПИШУ І ПЕРЕПИСУЮ, з листа О. Паліцина В. Ярославському від 12 січня 1802 р.

Я поправляв раптом п’ять частин «Елоїзи» для п’яти моїх секретарів, які їх переписують, і першу

частину перекладаю, щоб самому переписувати.

УКРАЇНІ – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОБУТ, зі спогадів В. Каразіна

Впливаючи на багатих поміщиків ... він заохотив їх до будівництва, кращого розташування

будинків, прикрашання їх пристойними меблями, до заснування бібліотек тощо.

Йому зобов’язані найбільше за впровадваження початків європейського побуту в Україні.

ДО РЕЛІГІЇ ЗАЛИШАВСЯ БАЙДУЖИМ, зі спогадів В. Ярославського

Розмовляли про архітектуру, живопис і літературу; він розповідав мені різні анекдоти про

знаменитих письменників і їх твори. Пам’ять у нього була превеликою, груди міцними, голос

гучним, красномовство незвичайне, неймовірне мистецтво урізноманітити предмет розмови таким

чином, аби не втомити слухача.

Шкода лише, що він був холодний до обрядів християнської релігії.

ЗАЙМАВСЯ ДОБРОДІЙНИМИ ПОДВИГАМИ, з статті Н. Кочеткової «Паліцин Олександр

Олександрович»

Вийшовши в 1770-х рр. у відставку в чині майора, П. оселився в маєтку Попівка Сумського повіту

Харківської губернії, де, за словами С. Глинки, вів «відокремлене життя» і «невсипущо займався

корисними й добродійними подвигами». Він створив тут своєрідний культурний центр.

Захоплюючись літературою, архітектурою і садово-парковим мистецтвом, зібрав гурток учнів,

жартівливо названий ним «Попівською академією». За свідченням С. Глинки, «декількох

неімущих дворян сам наставляв у живопису, архітектурі й інших корисних знаннях».

Літературні знайомства і зв’язки його були широкі. П. згадував, як в дитячі роки слухав читання

віршів В. І. Майковим.

…Після смерті Іп. Богдановича рукописи деяких його творів, зокрема повісті «Добромисл», були

послані Паліциним О. С. Шишкову для публікації.

Поема Ж. Деліля «Сади» зацікавила його і як літератора, і як архітектора, який віддавав перевагу

над штучною симетрією «чарівному безладу природи».

У Харкові було надруковано віршоване «Послання до Привіти, або Спогад про деяких російських

письменників мого часу», котре містило своєрідний огляд російської... літератури XVIII ст.

починаючи з Феофана Прокоповича. Рукопис був подарований автором Харківському

університетові, і в його користь йшов прибуток від видання. У «Посланні» П. всіляко

підкреслював достоїнства вітчизняної мови і словесності, високо відгукувався про творчість

найбільших письменників, дав цікаві і в більшості своїй дуже доброзичливі характеристики менш

відомих авторів, в т.ч. жінок-письменниць. Критичні зауваження, як правило, достатньо стримані,

хоча багато відгуків про сучасників відобразили характер його особистих стосунків з тим чи

іншим автором. …Ніде не згадавши М. М. Карамзіна, П., проте, дозволив собі низку різких

випадів проти його творів.

«Послання до Привіти» викликало полеміку. Його висміяв зачеплений в «Посланні» М. Т.

Каченовський; відповідаючи йому. Станевич, у свою чергу, нагадав Каченовському про «зразкову

безкорисливість» П., який «посивів у наданні послуг ближнім своїм».

Свій доробок «Ігор, героїчна пісня» автор пов’язав з антинаполеонівськими війнами,

«присвячуючи від надрукування його прибуток на користь Земського війська» (міліції-ополчення).

Пісня відрізняється архаїзованим складом, вона вельми далека від оригіналу..., проте цікава як

один з перших віршованих перекладів «Слова полку Ігоревім». Євген Болховітінов назвав