ПОЛЕТИКА Григорій Андрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач, громадський діяч.

З військової родини. Батько, Полетика А., – значковий товариш Лубенського полку; брат,

Полетика І., – перший професор медицини Російської імперії; племінники Полетики М. і П. –

відповідно секретар імператриці Марії Федорівни та дипломат-сенатор.

Народився в 1725 р. в м. Ромнах Полтавської губернії Російської імперії (нині – районний центр

Сумської області України).

Помер 27 листопада (8 грудня) 1784 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований в Олександро-Невській лаврі.

Навчався в Києво-Могилянській академії (1737-1745), Петербурзькій академічній гімназії (з 1746).

Був перекладачем Російської академії наук (1746-1748), Св. Синоду (1748-1760), духовним

цензором Св. Синоду (1760-1764), головним інспектором Морського кадетського корпусу (1764-

1773).

Друкувався в журналі «Щомісячні твори».

Як літератор дебютував перекладом «Егшктіта, філософа-стоїка, Енхірідіона та Апофегми та

Кевіта Фівейського…» (1756).

Потім настала черга «Заперечення на постанову Малоросійської колегії пану депутату Д.

Наталіїну» (1851), уривків з «Риторики» та «Політики» Аристотеля (1757), «Спогадів про

Сократа» й «Апології Сократа» Ксенофонта (1762), «Словника на шести мовах: російською,

грецькою, латинською, французькою, німецькою й англійською» (1763).

Перу нашого земляка також належать наступні видання: «Збірник прав и привілеїв

малоросійського шляхетства», «Думка на читаний в 1768 р. в комісії «Проект прав благородних»,

«Записка про початок Київської Академії» «Записка, як Мала Росія в час володіння польського

поділеною була та про спосіб її управління».

Підготував до друку фундаментальну роботу «Про початок, відновлення й розповсюдження науки

та училищ в Росії та про нинішній їх стан» (1757). Відомий історичний авторитет того часу Г.

Міллер назвав цей твір найкращим, який колись надходив до редакції академічного журналу. І

справді: в основі оригінального наукового дослідження лежали виключно рукописні джерела –

літопис Нестора, Статечна книга, Малоросійський літопис, грамоти Єрусалимського патріарха

Феофана, царів Івана та Петра Олексійовичів, свідчення про Петра Могилу й П. Конашевича-

Сагайдачного. Проте уже заверстану публікацію на вимогу й з помітками М. Ломоносова зняли з

номера. Ось що заявив стовп російської науки: статтю «друкувати непристойно, оскільки в ній з

10-го століття… до 17-го ні про які школи в Росії не згадано; …а згадано лише про київські

школи, а не про московські».

На думку низки істориків (І. Борщака, В. Горленка, О. Лазаревського) П. разом з сином – автори

«Исторіи Русов или Малой Россіи».

Серед друзів та близьких знайомих П. – Г. Кониський, С. Тодорський, І. Ханенко, О. Судієнко, І.

Скоропадський, В. Тредіаковський, В. Лащевський, С. Младенович, І. Голеніщев-Кутузов, П.

Лівшин, А. Худорба, А. Гудович, В. Шишацький, А. Пригара, М. Щербатов та ін.

***

ПРИВІЛЕЇ МАЮТЬ ЗБЕРЕГТИСЯ

, з життєвого кредо Г. Полетики

Свободи та привілеї української шляхти, отримані від посполитих королів, мають зберегитися і за

Російської імперії.

ДАЛИ ОДКОША, з «Історії русів»

З Білорусії до Малоросії відряджається Меньшиков з його корпусом і козаками для випередження

армії короля шведського і знищення резиденції гетьманською міста Батурина, як сховища багатьох

національних запасів і арсеналів. Він поспішив туди в останніх числах жовтня і з відважним

наміром узяти його нападом, і для того повів заразом війська свої на міські укріплення.

Війська Мазепи, так звані сердюки, набрані з вольниці, а більше – з українських поляків і волохів,

що розквартирувалисяв місті, знали..., чого їм чекати від царських військ, і захищали місто і його

укріплення із зразковою хорабрістю і відвагою. Нападників кілька разів відкинули від міських

валів, рови міські наповнювалися трупами убитих з обох боків, але битва ще продовжувалася

поблизу міста у всіх місцях.

Наступила ніч, і темрява розвели тих, що бився, і росіяни відступили ...і перейшли річку Сейм для

зворотного походу.

УКРАЇНУ НАМАГАЮТЬСЯ ПРИНИЗИТИ, з записки Г. Полетики з приводу «Нового статуту»

Предлагаемые Малороссийской коллегией к поправлению состояния нашего средства все

принуждены, все насильны, все отяготительны, все несходны ни с состоянием нашего народа, ни с

воспитанием, ни с обыкновениями оного. Ненадобными почтены наши законы, которые, однако,

больше многих других с человеколюбием сходствуют, унижена наша служба... описан с худой

стороны и неприятными красками наш народ, который нравами и поведением своим нельзя

сказать, чтоб других был хуже; представлены способы к нашему отягощению и, можно сказать, к

неминуемому разорению.

КУДИ ТАМ ДЕРЖАВІ, з статті Г. Полетики в «Київській старовині» в 1891 р.

Стосовно мого зібрання… рукописних та друкованих книг, то… подібного не лише ні в кого з

партикулярних людей не було, але й з державними російськими бібліотеками моя – перша, і в

рідкості та стародавності книг сперечатися може.

ДОРІКНУВ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ, з монографії Л. Мельник «Гетьманщина в історико-

публіцистичних творах Григорія Полетики»

У 60-80-х роках XVIII ст., коли царизмом остаточно нищилися залишки Української козацької

держави, формувалася невелика група діячів інтелігенції, вихідців із шляхетсько-старшинської

верстви, які відстоювали автономістичні ідеї й готували нове національне відродження. Однією з

найпомітніших постатей серед цієї національної еліти був Григорій Полетика... У Гетьманщині

він користувався великим авторитетом серед старшинсько-шляхетських кіл, як заможний дідич і

високоосвічена