РИБАЛКО Павло Семенович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Маршал бронетанкових військ СРСР (1945).

З міщанської родини. Батько, Рибалко С., – робітник.

Народився 23 жовтня (4 листопада) 1894 р. в с. Малому Висторопі Лебединського повіту

Харківської губернії Російської імперії (нині – Лебединський район Сумської області України).

Помер 28 серпня 1948 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив курси удосконалення вищого командирського складу (1926; 1930), Військову академію

ім. М.В. Фрунзе (1934).

Працював робітником Лебединського цукрового заводу, помічником токаря Харківського

паровозобудівельного заводу (1907-1914), військовим радником уйгурських сепаратистів в

китайській провінції Сіцзян (1934-1935), військовим аташе в Польщі (1937-1939) та Китаї (1940), завідуючим кафедрою Військової академії ім. М. Фрунзе (1941-1942), першим заступником

командувача (1946-1947), командувачем бронетанковими і механізованими військами Радянської

Армії (1947-1948).

Учасник Першої (1914-1917), Другої (1942-1945) світових воєн, радянсько-польської війни (1920).

Брав участь в бойових операціях в районі Києва, Житомира, Проскурова, Львова, Берліна,

Дрездена, Праги.

Двічі Герой Радянського Союзу 1943; 1945).

Кавалер трьох орденів Суворова, ордена Кутузова, ордена Богдана Хмельницького, двох орденів

Леніна, ордена Бойового Червоного Прапора

Що стосується особистого життя, то син нашого земляка, Рибалко В., – 17-річним згорів у танку

(1943).

Р. – почесний громадянин Праги.

У с. Малий Вистороп функціонує народний музей земляка; йому встановлено пам’ятник, а іменем

– названо вулицю.

Пам’ятник полководцю встановлено також в Празькому пантеоні.

Іменем нашого земляка названі вулиці в містах Київ, Канів, Одеса, Житомир, Хмельницький,

Харків та багатьох інших; а також теплохід.

У м. Львів вулиця його імені перейменована у вул. С. Петлюри.

Серед друзів та близьких знайомих Р. – Г. Жуков, О. Василевський, І. Конєв, М. Гайсин, В.

Обухов, І. Куц, М. Шаймуратов, К. Рокосовський та ін.

***

ДОВІРЯТИ ЛЮДЯМ

, з життєвого кредо П. Рибалка

Ні за яких обставин не втрачати віру в людей.

«АКТИВНІШЕ КРУТИ ПЕРИСКОПА», зі спогадів М. Гайсина

У вересні нас, 117 молодих 17-18-річних бійців, що прибули до 3-ї танкової на поповнення,

готували до форсування Дніпра. Але виявилось, що більшість хлоп’ят не уміють плавати. Видно,

це дійшло до Рибалка. Раптом бачимо, до командира роти підходить низенька щільна людина і

починає його брати у шори: «Ви збираєтеся втопити цих красивих хлопчиків!? Негайно

відправляйтеся до другого ешелону і учіть бійців плавати!

...Зір у нього був відмінний. Якось під час атаки чую: хтось стукає по башті зовні. Висовуюся з

люка – батечки, поряд з нашою «тридцятичетвіркою» мчить «віліс», а Павло Семенович,

тримаючись однією рукою за лобове скло, в іншій стискає свою сучкувату палицю і показує нею

лівіше. Я миттю повертаю гармату туди, дивлюся в приціл і мало не млію: на мене дивиться дуло

замаскованого під копицю «тигра». Щастя, я вистрілив першим.

Після бою Рибалко відчитував мене: «Муса, будь уважнішим, активніше крути перископ!»

ЛАВРИ РИБАЛКА ЗУСИЛЛЯМИ СТАЛІНА ДІСТАЛИСЯ ЖУКОВУ, зі спогадів І. Конєва

Телефонна розмова, яку я мав ...з Павлом Семеновичем Рибалком, була досить неприємною. Він

заявив, що йому не зрозуміло, чому корпуси, вже націлені на центр міста (Берліна – авт.), за моїм

наказом відвертаються західніше, міняючи напрям наступу.

Я чудово розумів переживання командарма, але мені залишалося лише відповісти, що наступ

військ 1-го Білоруського фронту на Берлін проходить успішно, а центр Берліна у відповідності до

встановленої розмежувальної лінії входить в смугу дій 1-го Білоруського фронту.

«У МЕНЕ – БІДА», з книги С. Мельникова «Маршал Рибалко»

Якось, сидячи в бліндажі після наради командирів, Павло Семенович заговорив:

– Біда в мене із сином, Семен, біда... Пропав безвісти.

– Де? – спитав.

– Не знаєш, де пропадають сини? На війні, – різко відповів Рибалко.

І потім, уже пом’якшившись, промовив:

– Під Харковом... Моя Надія не раз просила: мовляв, Павлушо, візьми Вілю до себе. Але я казав: скільки синів удалині від батьків воюють, а ти хочеш, щоб хлопець по батьку йшов як

генеральський синок. Як я після цього іншим батькам в очі дивитимуся? От і додивився...

СИН ЗГОРІВ У ТАНКУ, розвідки О. Філя «Сини»

На початку літа 1942 року командуючому 5-ою танковою армією генералові Павлу Рибалку

повідомили, що його єдиний син Вілен, теж танкіст, пропав безвісти. Це сталося після катастрофи

під Харковом, де частини РСЧА зазнали нищівної поразки. Нікому з бойових товаришів Рибалко й

словом не прохопився про своє горе. Лише згодом командарм проговорився своєму комісарові

Семену Мельникову.

Той, не кажучи ані слова командирові, особисто почав розслідувати обставини загибелі

лейтенанта Вілена Рибалка. Вів пошуки понад рік. Тільки після того, як 1943 року радянські

війська знову зайняли Харків, Мельников, опитавши місцевих жителів, колишніх окруженців і

полонених, зміг з’ясувати, що лейтенант Вілен Рибалко згорів у своєму танку.

Коли про це довідався командуючий, він зміг вимовити лише одне слово: «Дякую» й по-

дружньому обійняв комісара.

Звістка про загибель сина підкосила здоров’я Рибалка. У нього загострилася стара хвороба нирок, почали набрякати ноги. Всю війну він проходив, спираючись на палицю, брав її навіть до

командирського танку.

ВОЖДЕВІ ВІДПОВІДЬ НЕ СПОДОБАЛАСЯ, з розвідки О. Гороховського «Коли дружина

Рибалка попрохала його забрати сина до своєї армії, він відповів: «А як іншим батька буду в очі

дивитися?»

Напевно, не кожен полководець Другої світової війни,