САМБОРСЬКИЙ Андрій Панасович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Богослов, священик, агроном.

З родини священика.

Народився в 1733 р. в с. Сироватці Сумського повіту Харківської губернії Російської імперії (нині

– с. Великі Сироватки Сумського району Сумської області України).

Помер 5 жовтня 1815 р. в Михайлівському замку поблизу м. Петербурга Російської імперії (нині –

м. Санкт-Петербург РФ). Похований на петербурзькому Великоохтинському цвинтарі.

Закінчив Київську духовну академію.

Був священиком при російському посольстві у Лондоні, при свиті Великого князя Павла

Петровича, наставником і духівником Великих князів Олександра Павловича і Костянтина

Павловича, а пізніше – Великих княгинь, протоієреєм Софійського собору поблизу Царського

Села, членом Експедиції Державного господарства, Іноземного опікування і сільського

домоведення, духівником Великої княгині, ерцгерцогині австрійської Олександри Павлівни.

Член Імператорського Вільного економічного товариства.

Кавалер ордена св. Ганни 1-го ступеня (1799).

Наш земляк – автор «Опису практичного англійського землеробства» (1781), а також промови на

повернення Катерини II з південної подорожі (1787).

Інші твори залишилися неопублікованими.

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Сперанський, О. Пушкін, В. Малиновський, Є.

Енгельгардт, В. Вольховський та ін.

***

ЗАГАЛЬНА МОЛИТВА І НАДІЯ,

з релігійного кредо А. Самборського

Існує загальна молитва і надія.

ПРИХИЛЬНІСТЬ ДО ВСЕРОСІЙСЬКОГО ПРЕСТОЛУ, з листа А. Самборського

Олександрові I «Слово за сербів» від 21 червня 1808 р.

Ваша Імператорська Величність

Всемилостивійший Государ!

Напрям моїх думок і діянь є В. І. В. абсолютно відомий. Як раніше, так і нині, я лише той час

вважав витраченим з користю, який присвячував служінню Богові і Божому Помазаникові. Не я

один, а й всі благочестиві люди вірують і стверджують, що незбагненні Божі долі Вам, Благочестивіший володар всіх нам єдиновірних, розсіяних всесвітом, зумовили позбавлення і

порятунок від жорстокого довготривалого поневолення і муки.

Дух і прихильність до Всеросійського престолу єдиновірних мені вельми відомі, про що я вже мав

щастя доносити з належним благоговінням В. І. В. Вселюб’язна Ваша Сестра, під час свого

перебування в Угорщині, безсмертна Олександра відродила в єдиновірних сербах доблесний дух

до позбавлення правовірності від тяжкого ярма магометанського.

За богоугодним її заповітом, і мені відомим, після переселення свого у вічність, залишила вона

виконання його ...Вам, Благочестивіший Самодержець...

Споглядаючи у такому вигляді і душевно відчуваючи всю можливість всіх зобов’язань, я б

сотворив гріх волаючий до небес, якби осмілився відхилитися від цього священного служіння.

Час, дарований мені вами, Всемилостивійший Государ, для поправки мого здоров’я, укріпив мої

тілесні сили так, що я вже готовий поспішити припасти до ніг В. І. В. і зі всілякою старанністю

виконати те, що вгодно Богові, правовірному Божому Помазаникові і рятівно єдиновірним сербам.

Нічого мені більш не залишилося бажати і просити у Вашої Імператорської Величності, як тільки

Щонайвищого Вашого дозволу, щоб я цьому служінню міг присвятити залишки мого життя.

Андрій Самборський.

Харків.

ШОКУВАВ СВОЄЮ ЄВРОПЕЙСКІСТЮ, з книги С. Цвєткова «Олександр Перший»

У вересні 1783 року померла Софія Іванівна Бенкендорф, вихователька Олександра. Імператриця

вирішила не підшукувати нову няню, а перейти до наступного етапу виховання великих князів:

«Час настав позбавити їх жіночого нагляду».

Вона сама підібрала штат наставників. Законовчителем і духівником Олександра і Костянтина

призначили протоієрея Андрія Панасовича Самборського.

Після повернення до Росії Самборський багатьох шокував своїм європеїзмом: він голив бороду і

носив світський костюм. Проте государиня з уваги до довгого перебування протоієрея за

кордоном пробачила йому це відхилення від православних канонів.

Самборський поставився до своїх нових обов’язків надзвичайно серйозно: говорив дружині, що

готується до свого педагогічного терену, як до духовного подвигу – адже його діяльність

відіб’ється на всьому людстві! Проте, будучи сам позбавлений духу Православ’я, він не зумів

прищепити його і своєму вихованцеві (Олександр пізніше згадував: «Я був, як і всі мої сучасники, не побожним»). Християнство він розумів у дусі освічених прелатів того часу – як ліберальний

гуманізм, і лише; учив великих князів «знаходити у всякому людському стані свого ближнього.

Тоді нікого не образите, і тоді виконається закон Божий».

Його повчання мали відтінок досить плоского моралізування і абсолютно не зачіпало глибинних

потреб духу.

ОДРУЖИВСЯ З БРИТАНКОЮ, з розвідки Н. Павлової «Мій склеп»

Особистістю він був видатною: православний священик, але людина надзвичайно освічена і

світська. Досконало володів англійською мовою, навіть одружувався на британці – Єлизаветі

Філдінг – що було неймовірним для більшості його духовних побратимів. Цей священик не носив

бороди, голив обличчя і пудрив волосся – згідно з придворною модою! Його дуже рідко бачили в

рясі. Із-за чого у нього навіть сталася сварка з митрополитом.

Але в духовному плані він був дійсний служитель православної церкви, що, у поєднанні з освітою, зробило його ідеальним вихователем для великих князів.

У Самборського були теплі стосунки зі всіма вихованцями і вихованками, однак особливо

подружився він із старшою з князівен – Олександрою Павлівною. Він захоплювався розумом і

добротою цієї ніжної дівчинки, а вона довіряла йому більше, ніж власним батькам. Ця дружба

продовжиться і пізніше, переродившись у відчуття ніжніше і дорогоцінніше.