- 1
- 2
ГРИЩЕНКО Олексій (Олекса) Васильович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник, письменник, мистецтвознавець.
З міщанської родини.
Народився 2 квітня 1883 р. в м. Кролевці Чернігівської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Сумської області України).
Помер 28 січня 1977 р. в м. Венсі (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.
Навчався в Київському, Петербурзькому, Московському університетах, закінчив Петербурзьку
академію мистецтв.
Працював у Києві (1906-1908), Московській школі мистецтв (1909-1910),
Член паризького «Осіннього салону» (1931).
Серед найвідоміших полотен Г. – «Дощ над Св. Софією», «Туркеня» (обидва – 1920),
«Майстерня художника», «Руїн замку Годфруа де Буйон» (обидва – 1923), «Восьминіг» (1925),
«Продавщиця риби у Севільї» (1920-ті), «Натюрморт з грибами» (1920-ті), «Портрет дружини»,
«Містечко Пейра Шато» (обидва – 1940), «Тулон», «Натюрморт з вишнями» (обидва – 1930), «У
порту Лібур», «Порив містралю у Кіота, Бретань» (обидва – 1930-ті), «Гречане полі Лімузену»
(1950-ті), «Натюрморт з пахучим горошком», «Інтер’єр собору в Прато», «Натюрморті з квітами
та годинником» (усі – 1960).
Виставлявся Афінах, Нью-Йорку, Філадельфії, Мадриді, Стокгольмі, Парижі, Львові, Монреалі.
Перу Г. належать книги «Два роки в Царгороді» (1927), «Роки бурі і натиску», «Україна моїх
блакитних днів» (1958), дослідження «Староруська ікона з погляду малярства», «Зв’язок
російського мистецтва з Візантією й Заходом», низка есе.
Більшовицького режиму наш земляк не сприйняв і емігрував спочатку до Константинополя (1919-
1921), а потім – Парижу (1921).
Нині малярські доробки нашого земляка зберігаються в Київському та Львівському художніх
музеях (Україна), Третьяковській галереї та Російському музеї Санкт-Петербурга (РФ), Музеї
національного мистецтва в Парижі (Франція), музеях Копенгагена (Данія), Мадрида (Іспанія),
Брюсселя (Бельгія), Осло (Норвегія), Монреаля (Канада), Бостона, Філадельфії, Балтімора (усі –
США), чисельних приватних зібраннях.
Після смерті нашого земляка його роботи були перевезено до Нью-Йорка, де вони зберігалися в
Українському інституті Америки (1977).
Згідно з заповітом Г. до Національного художнього музею України передані 67 картин і архів
митця (2004). Перемовини щодо їхнього повернення тривали впродовж понад десятиліття (1992-
2004).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Світославський, К. Юон, Ж. Дюамель, І. Машков, А.
Дерен, Р. Дюфі, І. Остроухов, Л. Зборовський, Д. Бурлюк, П. Гійом, В. Маяковський, П. Боннар, А.
Марке, Ф. Леже та ін.
***
УНИКАТИ БУДЕННОСТІ
, з творчого кредо О. Грищенка
Уникати буденності.
ВИ ДАЛИ ВРАЖАЮЧУ КАРТИНУ УКРАЇНИ, з листа Ж. Дюамеля О. Грищенкові
Я прочитав знамениту книгу («Україна моїх блакитних днів» – авт.). Географи вчили мене, що
смуга чорнозему виходить з України, щоб пройти через Росію й згубитися в Сибіру ...
Ви ж дали прегарну, вражаючу картину Вашої батьківщини – України. Маю приємність
подякувати Вам і переслати мій справді сердечний привіт.
ЛЕКЦІЯ ВІРНОСТІ, з рецензії в газеті «Останні ельзаські новини» від 5 січня 1958 р.
«Україна моїх блакитних днів», появу якої ми вітали кілька місяців тому, є однією з тих книг, які
відкривають нам дитинство і юність людини, що лишилася пристрасно прив’язаною до своєї
рідної землі.
Грищенко, який знає Францію, як ніхто, бо він живе в ній і блискуче володіє її мовою, дає нам
лекцію вірності...
Соняшникові поля, ліси, народні свята, традиції, знайомі йому типи людей, святі ікони, роки
навчання, перші ознаки революції – все це постає перед нами в іскрах снігу і паланні сонця...
КРИХКІСТЬ СВІТЛА, з рецензії Д. Філіппса
Для мене Грищенко означає витончене, делікатне й творче доповнення кубізму...
Звичайно, його картини невеликого формату і часто у пригашених кольорах. Але навіть тоді є чим
помилувати око – нюансами тонів та барв, несподіваними формами, мальовничістю сцен,
крихкістю світла.
ВИСТАВЛЯВ СВОЇ ТВОРИ БЕЗ ЖУРІ, з розвідки О. Федорука «Хто для нас Олекса
Грищенко?!»
Його захоплення кубізмом було реалізоване у знаменитих стамбульських акварелях...
Потім зірка Грищенка зійшла в паризькому «Осінньому салонові», де Ф. Леже повісив акварелі
нікому не відомого бурлаки в експозиції поряд зі своїми творами.
…Він був єдиний серед іноземців, хто виставляв свої твори без журі.
Потім прийшло захоплення колоризмом – і французи сприйняли Грищенка, який згодом
сформував на півдні Франції, де проживав, інший, французький, колористично експресіоністичний
стиль, й в цій манері він малював протягом усього свого подальшого життя.
СЛЬОЗИ ЕКСТАЗИ, з розвідки О. Сидор-Гібелінди «Захоплена людина»
Ім’я майстра, на жаль, не належить до надто відомих у нашому культурному довкіллі. Не
порівняти ж, наприклад, з Малевичем чи Архипенком. Про них принаймні чули, як не бачили. А,
проте, є сумне між ними усіма: і на Заході, і на Сході вони до цих пір фігурують як «Russians». Ну, доколє…?
В історії авангарду (російського, якого ж і ще!) Грищенко залишився поряд з харків’янином
Олександром Шевченком як виразник авангардних експериментів 1910-х рр. Про останнього
дізнаємося трохи більше завдяки тому, що художник лишився у Країні Рад, та й зумів не пропасти
тут. А за його соратника беремося лише зараз. І дивуємося граням його творчості, що
відкриваються перед нами.
Почнемо з того, що приємно за митця, який «опинився у добрій компанії». Наш герой фігурує
поряд із (затамували подих?) Моділ’яні, Матіссом, Сутіним, Мане, Ван-Гогом, Утрілло, Редоном,
Де Кіріко, Лівшицем, Дереном… Одним словом, класиками.
1920-30-ті рр. вимагали від художника невгамовної самопромоції, хортячого вміння тримати носа
за вітром. А в Парижі взагалі публіку
- 1
- 2