БАЛАСОГЛО Олександр Пантелеймонович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, публіцист. Псевдонім – Вєронов (спільний з П. Норєвим).

З військової родини. Батько, Баласогло П., – адмірал флоту.

Народився 23 жовтня (4 листопада) 1813 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 18 (30 січня) 1893 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Навчався в Морській академії (1826-1828), слухав лекції в Петербурзькому університеті (1834-1835).

Служив мічманом на балтійському флоті (1829), клерком міністерства освіти (1835-1839), секрета-

рем Комітету іноземної цензури (1839-1840), архіваріусом, старшим архіваріусом, столоначаль-

ником Головного архіву міністерства іноземних справ Росії (1841-1849), чиновником Олонецьк-

ого губернського управління (1850-1851).

Брав участь у війні Росії з Туреччиною (1828).

Друкувався в журналі «Жива старовина».

Як літератор дебютував збірником «Вірші» (1838).

Потім настала черга «Послання до Вульфа» (1840), історичного нарису «Східний Сибір» (1843),

«Проекту заснування книжкового складу з бібліотекою та друкарнею» (1845), «Сповіді» (1849),

«Уламків» (1875).

Б. – співвидавець двотомної енциклопедії мистецтв та ремесел «Пам‘ятник мистецтв і допоміж-

них знань» (1840-1843).

В 1845 р. наш земляк захопився відверто утопічною ідеєю демократизації царського режиму. Під-

готував навіть проекти деяких документів, проте дуже швидко опинився в Петропавловській фор-

теці (1849). Вирок військового суду був суворий – смертна кара. Щоправда, її «милостиво» заміни-

ли засланням.

Б. відбував покарання спочатку в Петрозаводську, а потім – в Олонецьку. Продовжував активно

писати («Власних думок не соромлюсь і ніколи від них не зрікався»), серед чого й твори з крити-

кою правлячого режиму.

За демонстративну непокірність Б. перевели в Петропавловську фортеці (1851).

Після нервового зриву наш земляк потрапив у лікарню для людей з душевними розладами (чи не

звідси беруть початок радянські психічки для інакомислячих?).

Згодом «незручного» письменника з малоросіян відправляють під таємний нагляд поліції (так би

мовити, на злодії шапка горить: за хворими наглядають не поліціянти, а лікарі – і зовсім не таєм-

но!) в м. Миколаїв, де він і дожив віку.

Не оминув нашого земляка підступний вчинок дружини, яка написала в жандармське управління

донос про те, що її чоловік не покаявся і продовжує розповсюджувати «шкідливі ідеї».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Ф. Достоєвський, П. Норєв, М. Данилевський, А. Майков, Г. Невельський, М. Петрашевський та ін.

***

СЛОВ’ЯНИ І ЛЮДСТВО,

з публіцистичного кредо О. Баласогло

Слов’янська душа є вибрана судина злиття народів в людство.

СВЯТЕ МІСЦЕ ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ, з передбачення О. Баласогло

Не пройде, не виключено, й року, навіть декількох місяців, і спершу весь світ, а потім Петербург

прочитає в своїх Відомостях, що Англійці, або Французи, опанували, за добровільною згодою

Китайців, гирлом Амура і отримали дозвіл ходити вгору і вниз цією річкою до Нерчинська. Дивна

буде ця звістка; але вона неминуча.

Якщо Росія не хоче бачити своїх скарбів, – треба ж, щоб хтось їх бачив і вживав своїх заходів!

Свято місце не буде порожнім!

НЕВЕЛЬСЬКИЙ ЗАВЖДИ ШУКАВ З НИМ ЗУСТРІЧІ, з книги О. Алексєєва «Любов, Амур,

щастя»

У (Невельського – авт.) була ясна і визначена мета. Можна говорити про те, що Невельський і ще

одна людина давно готували експедицію на Амур. Хто ж був цим другим?

Звали його Олександр Пантелеймонович Баласогло. В роки навчання Невельського в корпусі він

викладав там «шагістику». Як свідчить особиста справа Баласогло, він був морським офіцером, дуже рано вийшов у відставку і пішов на службу в архів Міністерства закордонних справ.

Чи зустрічалися вони на ґрунті обопільних далекосхідних інтересів у ті часи, коли один з них був

вихованцем, а інший вихователем, невідомо. З особистої ж справи Баласогло випливає, …що він

відвідував кружок передової російської інтелігенції, яким керував М. В. Петрашевський.

…у квітні 1849 року петрашевців заарештували, судили, частину з них заслали до Сибіру на

каторгу і поселення, а частину – відправили в солдати.

Отож, факту знайомства і зустрічей з Баласогло виявилося досить, щоб прізвище Невельського

фігурувало в списку тих, хто обговорював проекти звільнення селян, заміни самодержавства

республікою, свободу преси. Але – не більше. Невельського до процесу петрашевців не залучали –

і тут, на мій погляд, далася взнаки його близькість до великого князя Костянтина і його вихователя

– Ф. П. Літке.

Що ж тоді цікавило Невельського, що змушувало його щоразу під час перебування в Петербурзі

шукати зустрічей з Баласогло? Неважко здогадатися, що сполучним стрижнем їхніх зустрічей був

Амур, і все, що пов’язано з його непростою історією.

…Відомо, що на перших річних зборах Російського Географічного товариства, які відбулися 29

листопада 1846 року, Невельський зустрівся з О. П. Баласогло. Однодумці обговорили план

експедиції. За їхнім задумом, її повинні були скласти два загони – морський і річковий. Річковий

під командуванням Баласогло мав спуститися Амуром до лиману. Під час плавання команді

належало описати ріку на всьому її протязі і налагодити добросусідські стосунки з місцевими

жителями.

Морському загону під командуванням Невельського належало описати Сахалін, і, найголовніше, –

остаточно з’ясувати можливість потрапляння в Амур з моря. Також потрібно було уточнити, є

Сахалін островом чи все-таки він – півострів.

Зустрітися обидва загони мали лимані Амуру.

…З особистої справи Г. І. Невельського точно