- 1
- 2
ГЕ Григорій Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Драматург, актор.
З військової родини. Батько, Ге Г., – драгунський офіцер; дядько, Ге М., – художник.
Народився 27 вересня (9 жовтня) 1868 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Помер 13 січня 1942 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив Миколаївське реальне училище (1886), театральну драматичну школу Д. Коров‘якова
(1886-1888).
Працював у театрі, грав у трупах Астрахані, Вільно, Воронежа, Саратова, Харкова, театрі Літера-
турно-артистичного гуртка (1889-1896), Суворінського (1896-1897), Олександрінського театру
(1897-1929), викладав акторську майстерність в петроградському «Пролеткульті» (з 1917).
Одна з найвідоміших ролей – Мефістофель в «Фаусті» Й. Гете.
Друкувався в газетах «Щотижневик петроградських державних академічних театрів», «Російські
відомості», «Вісник суспільно-політичного життя, мистецтва, театру й літератури», журналах
«Вісник Європи», «Театр і мистецтво», «Північ».
Як літератор дебютував повістю «Якір смерті» (1890).
Потім настала черга низки оповідань – «Майорка» (1890), «Чорна дівчина» (1898), «Гастролер»
(1899).
Г. – автор тритомного «Збірника п’єс» (1901-1913).
Майже всі доробки нашого земляка викликали легкий спротив професійних критиків, проте корис-
тувалися надзвичайною популярністю у глядачів (приміром, «Страта» з незмінним успіхом йшла
на сценах імперії два десятиліття, її за цей час подивилося близько 8 мільйонів осіб).
Г. також залишив по собі мемуари: «Пригоди і зустрічі» (1922), «З провінційних вражень» (1937),
«Спогади» (1940).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Д. Коров’яков, І. Рєпін та ін.
***
У СВОЇЙ СФЕРІ
, з життєвого кредо
Г. Ге
Кожний з них працює в своїй сфері і кожному доводиться робити найчорнішу роботу.
ПОЗБАВИМОСЯ ВСІХ ХВОРОБ, з відповіді Г. Ге на анкету «Російські видатні люди про
спорт» у журналі «Геркулес» за 1914 р.
За останні роки усвідомлення необхідності відновити в собі здорову природу охопило всі
прошарки суспільства. І тут на допомогу прийшов спорт.
Навряд чи хто з сучасної молоді добре знає, ким був доктор Краєвський. А тим часом ця скромна
людина з сивими кучерями заклала основу нашого фізичного відродження.
Навряд чи цілком усвідомлює, за власною скромністю, і спадкоємець Краєвського І. В. Лебедєв, яку велику справа він робив і робить. ,..Фанатично любить спорт: організує атлетичні кабінети, збирає чемпіонати з боротьби і виступає на циркових аренах з своїм «парадом». Не виключено,
…в очах інтелігентів може проглядатися і якийсь осуд...
Чи варто людині з університетською освітою займатися такою низинною справою? На це
запитання можна відповісти іншим: а чи гоже Мечникову тельбушити кроликів і мавп?
Головне завдання і Мечникова, і Лебедєва спільне – позбавити людство усіх хвороб.
ПОГРОЖУВАВ РОЗІРВАТИ МЕНЕ НА ШМАТКИ, з інтерв’ю Ю. Цив’яна Л. Кінські
Імператорському училищу знадобився статист у спектакль «Смерть Івана Грозного» за чудовою
п’єсою [Олексія Костянтиновича Толстого], де Григорій Ге грав Івана Грозного, а я повинний був
зображати, як говорять росіяни, ринду. Це царський охоронець з – як це називається? – сокирою.
Мені сказали, що в другому акті він (Григорій Ге – авт.) повинен у мене її вихопити, і я
спокійнісінько насолоджувався спектаклем, особливо сценою з польським послом...
А це була одна з перших п’єс, дозволених Олександринському театрові, в якій російський цар
виглядав у несприятливому світлі. Я зовсім забув про інструкції, вчепився пальцями в ратище, й
не помітив, що вони зовсім задерев’яніли.
Справа дійшла до сцени, де цар у гніві вихоплює з моїх рук сокиру і шпурляє її до ніг польського
посла. Я чую, як він люто шепоче:
– Хлопчику! Віддай, віддай! – і міркую, що відбувається – йому ж потрібно було вирвати в мене
сокиру.
Нарешті це йому вдалося, а коли завіса опустилася – ви ж знаєте, ринди завжди одягнені в довге
вбрання, – я підхопив його підлоги і кинувся тікати: на щастя, моя вбиральня знаходилася на
четвертому поверсі.
Отож, доки я біг, чув, як услід мені Григорій Ге репетує:
– Пустіть! Я його на клаптики пошматую!
Я дуже злякався.
МАВ АМПЛУА ПЕРШОГО КОХАНЦЯ, з монографії К. Клеванської «Матеріально-правове
становище провінційних акторів на межі XIX-XX століть»
У 1902 року Омськ відвідала молода акторка малого театру Олександра Олександрівна Яблочкіна.
…Олександра Олександрівна згадувала:
– Перші роки служби в Малому театрі були дуже важкими. Потрібно було боротися за можливість
грати, чекати випадку, коли через відмову чи хворобу старшої артистки з’явиться можливість
після однієї-двох репетицій зіграти головну роль. Якщо цього не траплялося, сиділи без ролей чи
грати одноактні комедії і водевілі.
В Омську Олександра Олександрівна виступала у своїй кращій ролі – Софії в «Горі від розуму»
Грибоєдова.
…Наступного року приїхав в Омськ артист і драматург Григорій Григорович Ге з невеликою
групкою акторів Олександрійського театру. Він познайомив глядачів не тільки з власними
п’єсами, але й з горьківською «На дні».
Григорій Григорович Ге – автор 20 п’єс (головним чином мелодрам). Він грав у багатьох
провінційних театрах, виконуючи амплуа «першого коханця».
…В Омську Олександрійський театр показав шість спектаклів: «Тартюф» Мольєра, «Гувернер»
Дьяченка, «На законній підставі» Тарковського, «Страту» Ге, «Напівсвітло», «Кін, або
Безпутність» Дюма-батька.
ДЕБЮТУВАЛА У П’ЄСІ ГРИГОРІЯ ГЕ, з нарису «Клавдія Іванівна Шульженко» на
kharkov.vbelous.net
Романс «Снився мені сад» був дуже популярним у Харкові в 20-і роки
- 1
- 2