ДОЛГАНОВ Георгій Єфремович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Гермоген (1890). Зарахований до лику святих Російської православної

церкви (1999). Перший священик, виходець з України, про якого народ склав пісню.

З родини священика.

Народився 25 квітня (7 травня) 1858 р. в Ананьївському повіті Херсонської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Херсонської області України).

Скинутий більшовиками 16 (29) червня 1918 р. з борту пароплава «Ока» в сибірську р. Тура.

Похований в Софійському Успенському соборі Тобольського кремля (нині – місто Тюменської

області РФ).

Навчався в єпархіальній духовній школі, Ананьївській класичній гімназії, закінчив юридичний і

математичний факультети Новоросійського університету (1889), Санкт-Петербурзьку духовну

академію (1893).

Був інспектором (1893-1898), ректором (1898-1901) Тифліської духовної семінарії, єпископом

Вольським, вікарієм Саратовської єпархії (1901-1903), єпископом Саратовським (1903-1917), єпископом Тобольським і Сибірським (1917-1918), редагував «Духовний вісник Грузинського

екзархату».

Д. – почесний член «Союзу руського народу» (1906).

Друкувався в газеті «Братський аркуш», журналах «Тобольські єпархіальні відомості», «Діяння

Святого Собору Православної Російської Церкви».

Перу Д. належать наступні доробки: «Начерк діяльності єпархіального місіонерського духовно-

просвітницького братства в м. Тифліс» (1900), «Промова єпископа Саратовського Гермогена на

відкритті Православного Всеросійського братського союзу руського народу» (1907), «Боротьба за

істину нашої духовної школи» (1908), «Інтелігентське язичництво нашого часу і заходи боротьби з

ним» (1910), «Обурливе засудження дозволеного блюзнірства» (1911), «Від світла істинного в

темряву непроглядну (1916).

Наш земляк із-за свого непоступливого характеру не раз мав проблеми з владою. Приміром, саратовський губернатор затримав вихід декількох номерів газети, якою опікувався єпископ

(1903).

Широкого суспільного розголосу набула й історія з Григорієм Распутіним. Спочатку Д. разом з

ієромонахом Ілідором, звинувативши в розпусті й шахрайстві, спонукали фаворита імператриці до

того, аби він якнайшвидше залишив столицю. Не отримавши бажаного результату, як свідчать

деякі джерела, святі отці намагалися Г. Распутіна позбавити чоловічої гідності.

У свою чергу, наш земляк звернувся до членів Св. Синоду, шукаючи у них підтримки.

Наразившись на нерозуміння архієреїв, написав листа царю.

У той же час він вступив у відкритий конфлікт з обер-прокурором В. Саблером. Вбачаючи в його

діях «відверте потурання й особисту поблажливість до ворогів православної церкви», Д. телеграму

государю. Результат – позбавлення членства в Св. Синоді (1912).

У відповідь Д. відмовився їхати до Саратова і став писати про несправедливість, яка звершилася, в газети. Сміливця запроторили спочатку до Жировицького монастиря Гродненської єпархії (1912-1915), а потім – до Миколо-Угрешського монастиря Московської єпархії (1915-1917). Між іншим, у першому вже в хрущовські часи відбував покарання інший Гермоген – архієпископ Калузький і

Боровський.

Ще більше не склалося з більшовиками. Незважаючи на заборону, Д. організував хресний хід

(1918), під час якого на кожному перехресті благословляв заарештовану царську сім’ю. Реакція не

забарилася – священика миттєво взяли під варту і відправили з Тобольська в Тюмень, а звідти – в

Єкатеринбург. Делегація віруючих звернулася з клопотанням про звільнення єпископа під заставу

в 100000 рублів, однак була взята під охорону і зникла.

Через півтора місяця Д. перевезли під конвоєм в Тюмень, де посадили на пароплав, який мав

відправлятися на Тобольськ. Проте на той час його вже зайняли війська білих. І священика, не

довго думаючи, поблизу с. Покровське з каменем на шиї скинули у воду. Така ж доля спіткала

інших страждальців.

Тіла частини страчених, серед яких виявився і Д., винесло на берег. Селяни закопали його в

огорожі місцевої церкви, а в серпні – уже білі – перенесли мощі до Софійського Успенського

собору Тобольського Кремля. За чутками, повернувшись до влади, більшовики залили місце

поховання цементом.

Під час ремонту храму (1995) виявили десять поховань, одне з яких, що й підтвердили численні

експертизи, належало Д.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – С. Татищев, Н. Бровкович, Г. Распутін, А. Вадковський, С.

Чічагов, І. Труфанов та ін.

***

НЕ ЦІЛУЮ ТУМАННЕ ОБЛИЧЧЯ РЕВОЛЮЦІЇ

, з політичного кредо Г. Долганова

Я не благословляю перевороту, що стався, не святкую уявного «Великодня» (а точніше, мученицької Голгофи) нашої багатостраждальної Росії і змученого душею духівництва та народу, не цілую мрячне і «бурхливе» обличчя «революції», в дружбу і єднання з нею не вступаю, тому

що точно ще не знаю, що вона є сьогодні і що вона дасть нашій батьківщині, особливо церкві

Божій, завтра.

НЕХАЙ ІВАН КРОНШТАДТСЬКИЙ ПОМОЛИТЬСЯ ЗА ТВОЮ МАТІНКУ, з листа Є.

Долганова синові від 4 листопада 1889 р.

Я прошу тебе, в Кронштадті є протоієрей Іван Кронштадтський, попроси його гарненько, щоб він

помолився за хвору твою матінку...

Він завдяки благодаті Божій, даній йому милістю Божою, чудодіє. Завжди завдяки його молитвам

болящі зцілюються. Піди до нього сам і розкажи про хворобу твоєї матері.

Будь ласка, послухай мене – зроби так, як я тобі раджу і прошу.

ВОЗНЕСІТЬ ХВАЛУ ГОСПОДОВІ ЗА ЗГОДУ ЧЛЕНІВ СИНОДУ, телеграма Г. Долганова

протоієрею Івану Кронштадтському

Заради Бога, помоліться, дорогий о. Іван, аби всім нам, присутнім у Синоді, досягти повної

братерської згоди щодо направлення Государю Імператорові телеграми, яка може доставити йому

щиру духовну розраду, втіху, підмогу.

Січень 1905 р.

АНАРХІЯ ЗГУБНА, з статті Г. Долганова в «Тобольських