ПАНЮТИН Лев Костянтинович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, фейлетоніст, перекладач. Псевдонім – Ніл Адмірарі.

З дворянської родини. Батько, Панютин К., – штабс-капітан царської армії.

Народився 22 лютого (6 березня) 1831 р. в с. Цибулевому Єлизаветградського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – Знам’янський район Кіровоградської області України).

Помер 1 (13) грудня 1882 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Про спеціальну освіту нічого не відомо, мабуть, вона була юридичною.

Працював засідателем Херсонського повітового суду (1853), оглядачем газет «Голос» (1863-1875),

«Тиждень» (1875-1882).

Друкувався в газетах «Голос», «Біржові відомості», «Росія», «Тиждень», журналах «Вітчизняні

нотатки», «Будильник».

Як літератор дебютував у московському видавництві збірником «Вірші» (1858).

Серед журнальних доробків вирізняються статті «До питання про пролетаріат» (1864), «Елементи

європейської цивілізації» (1867), «Смерть Герцена. Поголос з її приводу» 1870), «Партія в

Сибіру».

Фейлетони й статті нашого земляка вийшли в двох томах під назвою «Оповідання Ніла Адмірарі»

(1872).

Перекладав Ж. Лафонтена, Д. Байрона, Р. Бьорнса.

П. впродовж тривалого періоду тяжко хворів (1875-1882). Останні роки провів в Обухівській

лікарні для бідних.

Серед друзів та близьких знайомих П. – Є. Краєвський, В. Безобразов, В. Модестов, В. Більбасов,

В. Короленко, Л. Полонський, В. Чуйко, Ф. Толстой, В. Міхневич, В. Безобразов, Г. Градовський

та ін.

***

НЕ ДИВУВАТИСЯ

, з життєвого кредо Л. Панютина

Нічому не дивуватися.

РОСІЇ НЕ ВИСТАЧАЄ УТОПІЇ УТОПІЙ, з есе К. Діаніної «Достоєвський в кришталевому

палаці»

Усю весну і літо 1862 року російська преса невпинно писала про Лондонську всесвітню виставку,

не дозволяючи ослабнути хвилі читацького інтересу до всього британського.

Близький російському серцю Кришталевий палац, перенесений на той час у лондонський пригород

Сайденгам, також переживає дискурсивне відродження. Поряд з популярними фейлетонами і

дорожніми нотатками з’явилося кілька художніх здобутків, які втілили образ Кришталевого

палацу.

У деяких з них («Що робити?» Чернишевського і «Новий рік» Ніла Адмірарі) ідея утопії відбита в

знайомій метафорі «мрії» чи «сну». Начебто, через брак кращого колективного досвіду, сучасники

віддалися спільним сновидінням. Достоєвський, навпаки, нарочито знижує цю метафору,

зіштовхуючи, за його уявленнями, ідеальний образ Кришталевого палацу з реальним.

Очевидно, в «людини з підпілля» Достоєвського були вагомі причини нападати і на розважальний

комплекс у Сайденгаме – нове втілення Кришталевого палацу, – і на інший палац у центрі

Лондона, «злощасний сарай», який приймав у своїх стінах різноплемінні юрби відвідувачів

всесвітньої виставки 1862 року.

…»Новий рік» Ніла Адмірарі змальовує ще одну утопію про втілення мрії про Кришталевий

палац. Незважаючи на те, що «Новий рік», здавалося б, є художнім твором, він написаний в

невимушеному стилі публіцистичної статті.

Головний герой цього твору уявляє собі зустріч Нового року в товаристві Шіллера, Ґете,

Лонгфелло та інших великих поетів, яких він запросив до себе з книжкових полиць. Уся компанія

веселиться і розспівує гімни радості, майбутнє бачиться їм в оптимістичному світлі.

Раптовий стукіт у двері різко перериває веселощі, повертаючи їх до реальності.

Отут перед оповідачем і з’являється спірит, який пророкує, що 1873 рік буде щасливим для Росії.

Серед інших чудес прийдешнього року (наприклад, швидке розгалуження залізничної мережі) в

центрі Санкт-Петербурга з’явиться новий «Палац промисловості».

Цей «фантастичний кришталевий будинок», відверто списаний з сайденгамського Кришталевого

палацу, стане «восьмим чудом світу» і принесе «величезну користь» Росії. Двісті тисяч чоловік

щодня будуть відвідувати його розкішні музеї, виставку Економічного товариства, хімічну

лабораторію. «Взагалі, в цьому пункті вдало зосереджене усе, що необхідно для навчання і розваг

такого допитливого й обдарованого населення, як петербурзьке». Іноземні туристи спеціально

будуть приїжджати в Петербург, аби поглянути на «скарби нашої промисловості, виставлені в

цьому чарівному замку».

Кришталеві палаци Ніла Адмірарі і Чернишевського, за своєю суттю, є компенсаторними мріями

про чудесне розв’язання всіх сучасних проблем. Здається, з’явись в Росії власний Кришталевий

палац, і вона знайде все, чого їй не вистачає, – і прогрес, і промисловість, і освіту.

ГРАЦІОЗНА ДУРКА, з кореспонденції М. Корнакової «Дзінь-ля-ля»

Коли канкануюча героїня Лядової виспівувала, що вона «дух часу ногами зуміла виразити

цілком», тут було пояснення як галасливого глядацького успіху оперети, так і бурхливого

обурення в офіційній пресі. Оперета, котра демонструється не на «спеціальній» сцені, а в

імператорській драмі, не «спеціальними» оперетковими артистами, а трупою старого російського

театру, не з каскадною артисткою, а з «героїнею» на чолі, з «спеціального» жанру

перетворювалася на широкомовний рупор сучасних настроїв. Оперета в Олександринці лякала

критиків, примушуючи їх твердити про необхідність її видворення з імператорської сцени в

«спеціальні» театральні заклади («тоді все увійде до своїх берегів»).

Л. К. Панютин, який ховався в «Голосі» за псевдонімом Ніл Адмірарі, на відміну від більшості

його сучасників з газетної братії, пише, що «дух часу» відчув і висловив його частково в

категоріях мистецтва сцени: «Тепер інший час. Французьке слово «ingеnue» тепер у нас

перекладається словом «дурка», і його самі дівчата вже не знаходять утішним..., для «дурок» все

менше і менше залишається місця на бенкеті життя. Груба чоловіча