Лідія Фадеївна машинально повернула голову праворуч. Там лиховісною, сизою хмарою
клуботався дим. Хто йшов ближче до Лідії Фадеївні, теж повернув голову до диму. Пожежа була
зараз же за містом, і горіло щось, судячи з диму, легкозаймисте. Процесія рушила далі, але голови
одна за іншою поверталися праворуч. Усі стали дивитися туди. Інші відстали від процесії і
кинулися на пожежу.
– Хтось сіно палить... Це Хаїмова штуки! – почувся голос.
– Так, так, це горить сіно! – стали говорити в юрбі.
…Повернувшись додому і чуючи всюди розмови про пожежу та про її причини, вона повинна
була зізнатися, що її саму думка про сіно захопила і розраяла.
Скорботний образ покійного чоловіка злегка збляк. І, поглянувши на синє, розпечене небо, вона з
жахом подумала, що сама пам’ять про Сергія Івановича колись зникнути, як зник, розплившись у
світлому повітрі, дим.
БУВ І ЗАЛИШАЮСЯ НАТУРАЛІСТОМ, зі спогадів І. Ясинського
Свої белетристичні задуми письменник повинен перевіряти на життєвих фактах, інакше вони для
нього самого здаватимуться недостовірними і, отже, справлятимуть таке ж враження
невірогідності й на читачів. У цьому сенсі я був і залишаюся натуралістом, і вважаю, що такий
натуралізм не є тимчасовий літературний напрям, а він завжди був у літературі, скільки-небудь
свідомій.
Нашим найбільшим «натуралістом» був, зрозуміло, Пушкін, і пушкінська традиція червоною
ниткою проходить через всю нашу літературу – через твори Гоголя, Тургенєва, Писемського і
навіть Достоєвського; я вже не говорю про кращі творіння графа Льва Толстого.
ТЕНДЕНЦІЙНІСТЬ В ІМ’Я СВОБОДИ, з статті І. Ясинського «Про мою літературну
діяльність»
У белетристиці – в чистому мистецтві я дуже швидко став уникати партійності навіть в тому сенсі, якого надають їй ще деякі боязкіші люди, ніж я, які бояться залишатися зовсім самотніми і тому
чіпляються за один журнал з певним напрямом.
Я повставав проти тенденційності, але у мене самого, як я тепер бачу здалека смуги свого
розвитку, утворилася тенденційність в ім’я безумовної свободи слова.
НЕ ШУКАЙТЕ ВЕЛИКОДУШНОСТІ, з рецензії І. Ясинського на книгу О. Фаресова «Проти
течії»
Лєсков мав необережність з самого початку своєї літературної діяльності устряти в газетну колію.
Здається, поважна справа – газетна публіцистика; проте ніколи вона не прощається справжньому
письменникові і як не обсохне потім його плащ, а все ж таки бризки бруду незламні. Дрібний
ворог злий, наполегливий і неблагородний. Помре велика людина і лопух виросте над її
надгробком, а різні Яблоновські й інша літературна погань, всі тикатимуть пальцем в газетні
аркуші, де була зачеплена їх самолюбність, або де посковзнулася велика людина і виявила
людську слабкість.
Нарешті, навіть те, що велика людина зглянулася і стала на один рівень з літературною нікчемою
й «розмінялася» на злобу дня, опускає його назавжди в очах іншої братії, яка «пише». У цьому
середовищі не шукайте великодушності – великодушність не вміщується в малих посудинах.
НЕ ЗА ШАБЛОНАМИ, з листа О. Урусова І. Ясинському від 29 листопада 1883 р.
Мене украй цікавить всяка нова річ Ваша. Знаю, що Ви не перебуваєте в тих виключно
сприятливих умовах творчості, в яких були Флобер, Гонкури і Тургенєв, що Вас душить
необхідність, що тисне ринок з його вимогами, проте все-таки Ви не можете писати за тими
жахливими шаблонами, за якими працює майже вся наша белетристика, безрадісна й бездарна.
ГРОШЕЙ – НІ ШЕЛЯГА, з листа А. Чехова І. Ясинському від 16 квітня 1892 р.
Москва.
Дякую Вам за листа, добрий Ієроніму Ієронімовичу, і за книги, які Ви обіцяєте надіслати.
Я займаюся лише тим, що видаю гроші на витрати і виловлюю із ставка дохлих карасів (цього
року їх спливло дуже багато), інше ж роблять мої домочадці й найманці. Господарство, як щось
серйозне і ґрунтовне, не посміхається мені аніскільки. Воно, ймовірно, може бути цікаве тільки
для тих, хто годується ним, для мене ж все ці озимі і ярові мають значення виключно пейзажу.
Я не міг би ні орати, ні сіяти, ні косити, ні захоплюватися породистим бичком. Та й нудно.
Господарство в малому розмірі – це довгі, нескінченні розмови про косовиці, попаси, прогони і
вигони, тобто про десятки рублів, про які тільки говорять, але яких не мають.
Самоти й тиші хоч відбавляй. Тепло, ясно і просторо. Протягом березня я написав декілька
дрібниць і оповідання аркушів на два, які привіз тепер до Москви продавати в «Рос. огляд».
Грошей, що називається, ні шеляга. Розраховував в Москві знайти гроші, вислані «Ілюстрацією», проте на жаль! гроші не вислані, і я на бобах. Я боюся, що контора переплутала мою адресу і
послала не туди, куди потрібно. Якщо побачите кого-небудь з «Ілюстрації», то повідомите вище
написану московську адресу. Боюся я також, що набрид Вам...
А що, якби Ви надумали й приїхали до мене в травні або в червні? Поговорили б...
Читали Ви оповідання Щеглова «Біля істини»? Якщо ні, то прочитайте. Мракобісся 84 проби.
Ще раз дякую. Здоровенькі були й благополучні.
Ваш А. Чехов.
СІМ’Я МАЙЖЕ ГОЛОДУЄ, з листа С. Єсеніна І. Ясинському від 20 листопада 1916 р.
Дорогий Ієроніме Ієронімовичу!
Дуже хотів би поговорити з Вами, але зовсім поневолили солдатські узи, так що й вирватися не
можу.
Зараз готую книгу… Будьте ласкаві, Ієроніме Ієронімовичу, повідомте про долю тих моїх віршів, які я Вам дав… Мені зараз дуже важливо заробити зайву десятку для сім’ї, яка через хвороби ледь
не голодує.
Сергій Єсенін.
ГОДІ ВПЛИВАТИ НА СПИННИЙ МОЗОК, з статті М. Протопопова «Хворий талант»
Якщо ми виганяємо з мистецтва етичний елемент, якщо ми ставимо мистецтву в обов’язок
цуратися будь-якої думки, всяких «наукових і громадських розмірковувань» – ми фатально
прийдемо або до пустопорожнього копіювання дійсності, як інші з наших молодих