ДУШКІН Олексій Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Архітектор.

З родини службовця.

Народився 11 (24) грудня 1903 р. в с. Олександрівці Харківської губернії Російської імперії (нині –

Богодухівський район Харківської області України).

Помер в 1977 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому цвинтарі.

Закінчив архітектурний факультет Харківського будівельного інституту (1930).

Працював робітником складу губнаросвіти (1919-1920), техніком-будівельником

держхолодильника №2 (1920-1921), інженером-будівельником Гіпрозему УРСР (1930-1932),

архітектором майстерні №3 Мосради (1933-1939), архітектором відділу «Метропроект»

Московського метробуду (1940-1941), керівником Центральної архітектурної майстерні

Міністерства шляхів сполучення (1943-1951), головним архітектором інституту

«Метрогіпротранс» (1951-1959), викладачем Московського архітектурного інституту (1947-1974).

Член-кореспондент академії архітектури СРСР (1950).

Член правління Союзу архітекторів СРСР.

Тричі лауреат Державної премії СРСР (1941; 1946; 1949).

Заслужений діяч мистецтв Мордовської і Бурятської АРСР.

Віддавав перевагу простим, строгим формам, іноді з використанням мотивів давньоримської

архітектури.

Д. – автор-архітектор урядової комісії з проектування міст Донбасу при Раді народних комісарів

України: розробляв генеральні плани міст Горлівка і Краматорськ.

За його проектом, виконаним разом з Е. Гамзе, зведено автодорожній інститут у Харкові (1932).

Наш земляк керував проектуванням залізничних вокзалів у Волгограді (1944), Сімферополі

(1950), Дніпропетровську (1947-1950), Сочі (1948-52).

Багато його задумів втілено у життя в м. Москві. Це, зокрема, Будинок Рад (1932-1933), Палац

радіо (1933),

Станції метро «Маяковська» (1933), «Кропоткінська» (1935), «Павелецька-радіальна»,

«Автозаводська» (обидві – 1943), «Новослобідська» (1952), будинок біля Червоних воріт (1951).

універмаг «Дитячий світ» (1955-1956), санаторій в м. Сочі (1956).

Д. має безпосереднє відношення до спорудження Пантеону героям Вітчизняної війни в м. Москві,

пам’ятника захисникам Заполяр’я в м. Сєвєроморськ, монументу Перемоги в м. Новгороді,

монументу-ансамблю на честь 850-річчя Володимира в м. Саранськ.

Керував роботами з маскування промислових об’єктів і будівництва бомбосховищ (1941).

На будівництві станції метро «Маяковська» вперше бетон внутрішніх опор замінили металом,

перетворивши в такий спосіб важкі пілони на витончені колони.

У м. Москва (РФ) з нагоди 100-річчя з дня народження нашого земляка в Головному музеї

архітектури пройшла виставка «Олексій Миколайович Душкін. Архітектура 1930-1950-х « (2003).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – О. Бекетов, Б. Мезенцев, Б. Тхір, Г. Хилькевич, К.

Соломонов, Я. Додіца, Е. Гамзе, В. Сімбірцев, В. Андрєєв, К. Алабян, Д. Рябічев, М. Марковський,

Я. Ліхтенберг, М. Манізер, М. Князєв, П. Корін та ін.

***

ОПТИЧНИЙ ОБМАН

, з творчого кредо О. Душкіна

Оптичний обман не приносить результатів, архітектура має орієнтуватися на постійне оновлення,

розвиток, створення нових форм.

ПРИРОДНІСТЬ ПЛАСТИЧНОГО МИСТЕЦТВА, з статті О. Душкіна «Моє архітектурне

кредо»

Засобами архітектурної мови можна висловити дуже багато чого. Якщо наші концепції

знаходяться в згоді з законами гармонії і технікою, пластичне мистецтво стає природним, як

дихання, а не служить прикриттям нашої слабості.

Протягом понад тридцяти років я говорю: геть помилкову тектоніку, яка зводить нанівець як

конструктивні досягнення, так і зусилля прохідників, котрі сантиметр за сантиметром

відвойовують підземний простір. Навіщо, приміром, колони «Площі Ногіна» одягнені в широкі

мармурові «спідниці»? Там, де можна, треба, безперечно, «затягувати корсет».

В архітектурі, яка повинна виростати в специфічних реальних умовах (маю на увазі підземність) і

економічних обмежень, жорстко встановлених функціональних програм, доступних матеріалів і

освоєної технології, особливо важливо дотримуватися принципу дбайливого ставлення до

масштабів внутрішнього простору, підпорядковуючи оптимально вирішені габарити конструкції

відчуттю інтер’єра.

...Для безвіконного метро життєво важливе світло – органічний структурний елемент, здатний

оживити матеріал, підкреслити просторові рішення. Організація світлотехнічних прийомів

особливо важлива при зведенні односклепінних станцій, де конструктивними засобами важко

досягти художнього ефекту. Для цього бажано ширше застосовувати, наприклад, пластичні

прозорі площини й ін.

Моє архітектурне кредо – станція «Кропоткінська». При створенні її проекту довелося звернутися

до анналів єгипетської підземної архітектури. Верх колон, освітлений масляними плашками в

підземних лабіринтах пірамід, взятий за основу конструктивного рішення. Воно відбиває ту

функціональну реальність, якій і повинно відповідати.

Станцію «Автозаводська» люблю за те, що вона виконана ніби одним подихом. Тут чітко

виражена конструктивна сутність і, як у російських храмів, чистота працюючої форми. До речі

сказати, «Автозаводська» – перша станція з гранітною підлогою.

«Маяковська», на мій погляд, могла б бути більш вражаючою. Справа в тому, що не всі

конструктивні задуми вдалося втілити в свій час у життя.

Засоби художньої виразності повинні відповідати вимогам архітектурної логіки. У цьому плані

встановлені на станції «Площа Революції» скульптури важко виправдати композиційно. На станції

«Новослобідська» освітлення було задумано через вітражі, тоді б виникало враження грота...

І останнє: вигляд метро – це явище, невіддільне від історії і культури народу.

ДИВНО ДО МІСЦЯ, з кореспонденції Г. Ревзіна «Краща архітектура радянської влади»

На кожному радянському архітекторові, навіть