КАРАЗІН Василь Назарович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Вчений, просвітник, винахідник, громадський діяч. Фундатор першого в Європі міністерства

освіти, започаткованого на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Каразін Н., – полковник царської армії; внук, Каразін М., – прозаїк,

художник.

Народився 30 січня (10 лютого) 1773 р. в с. Кручику Краснокутського комісаріатства Слобідсько-

Української губернії Російської імперії (нині – Богодухівський район Харківської області

України).

Помер 4 (16) листопада 1842 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України). Похований на місцевому цвинтарі. На

мармуровій стелі написано: «Винуватець створення в Росії міністерства народної освіти.

Засновник Харківського університету, фундатор та урядник справ Філотехнічного товариства.

Поміщик, котрий першим підніс кріпаків до гідності істот вільних (що 40 років потому хотів

зробити російський цар своїм указом від 1842 року), натхненник розквіту торгівлі та піднесення

громадян у місті Харкові, природознавець, який вперше висловив думку про можливість

перетворити метеорологію на науку точну, корисну для людей, почесний член двох університетів

– Московського та Харківського, член різних товариств – російських та іноземних. Статський

радник і кавалер».

Навчався в одному з Харківських та Кременчуцькому пансіонах, закінчив Петербурзькі гірниче

училище (1790) відвідував лекції в гірничому кадетському корпусі.

Служив офіцером в Семеновському полку, працював у Петербурзькому казначействі, управителем

справ комісії училищ Міністерства освіти.

Член Вільного товариства любителів російської словесності (1819).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Український вісник», «Харківські губернські

відомості», «Російська старовина», «Російський архів», «Читання Московського Товариства».

Організатор першого в Європі Російського міністерства освіти (1802), освітянського журналу

«Щомісячні твори по успіхи народної освіти», першого в Східній Україні Харківського

університету (1805), першої на теренах України метеорологічної станції (1809), а також

«Філотехнічного товариства», яке активно сприяло запровадженню нової техніки й технологій,

створенню промислових підприємств з переробки продукції.

Заснував в рідному селі перше на Слобожанщині парафіяльне училище, брав участь в організації

повітового училища в м. Богодухів.

К. першим запропонував парове опалення, революційний на той час метод довготермінового

збереження продуктів харчування, спосіб отримання селітри з відходів ґуралень, парову модель

реактивного двигуна, нову технологію виробництва цементу й мила з місцевих матеріалів,

всебічно обґрунтував проект жіночого ремісничого училища. У власному маєтку він отримував

хімікалії та лікарські препарати: есенції трав, желатин, крохмаль, мідний купорос, нашатир,

скипидар, соду, цукрову кислоту. Всього на рахунку невтомного дослідника 40 винаходів.

За великим рахунком, саме наш земляк стояв біля витоків створення штучних діамантів.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Про можливість використання електричної

сили верхніх шарів атмосфери для потреб людини», «Початки для народної освіти», «Попередні

правила народної освіти», «Визначення університетського статуту», «Проект організації в країні

мережі метеорологічних станцій, необхідних як для розвитку сільського господарства, так і з

метою оборони», «Про виховання жіночої статі в нижчих станах». Також він автор низки робіт з

проблем сільського господарства, лісовознавства, метеорології, конструювання сільгоспмашин.

В ранзі державного службовця К. подав Олександрові I та урядові низку проектів, пов’язаних з

реформою державного устрою, народного господарства, освіти. Деякі з них містили відверту

критику самодержавства: так, наш земляк в особистому листі на адресу імператора пропонував

йому обмежити самовладдя «непорушними законами», полегшити становище кріпаків,

запровадити гласність судочинства й т. ін.

В архівах зберігається і лист нашого земляка сумнозвісному О. Аракчеєву зі скаргою на

зловживання чиновників Харківської губернії.

Не дивно, що реформатор зазнав репресій. Його позбавили права жити в м. Москві та Петербург, тримали під суворим таємним наглядом поліції. Двічі довелося К. відсидіти в буцегарні: спочатку

це була Ковенська (1798), а пізніше – Шліссельбурзька фортеці (1820).

Одружений був на кріпачці.

Під час пожежі в с. Кручик згоріла бібліотека, яка складала близько 5000 томів – цінні зібрання

історичних документів, рукописів, книг, автографів (1836).

Ім’ям нашого земляка нині названі: Харківський державний університет, площа в м. Богодухів

Харківської області, школа й сільськогосподарське підприємство в с. Кручик Богодухівського

району Харківської області.

В м. Харкові К. встановлено пам’ятник, який прикрашають його слова: «Блажен уже стократно,

що випадок дав мені можливість зробити хоча б найменше добро любій моїй Україні».

Про вченого О. Узбек написала книгу «Василь Каразін з роду Караджи» (2002).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Сковорода, О. Радищев, Г. Державін, С. Потоцький, Д.

Голіцин, М. Карамзін, М. Сперанський, О. Куракін, М. Воронцов, Д. Трощинський, В. Петров, П.

Кисельов, О. Козодавлєв, П. Коновніцин, М. Муравйов, П. В’яземський, А. Прокопович-

Антонський та ін.

***

СМІШНЕ І КОРИСНЕ,

з життєвого кредо

В. Каразіна

Я погоджуюсь бути смішним, аби лише встигнути бути корисним.

ЧИТАЄТЬСЯ ЛЕГКО, з листа В. Каразіна В. Анастасевичу від 14 березня 1807 р.

По важкій пошті одержите ви пакуночок від моєї Олександри Василівни (дружини –