дуже

великий?

Нижньогородець видобув з валізи писання, які займали близько півсотні сторінок, поцяткованих

по обидва боки великим, нерівним почерком. Іван Петрович уважно заглибився в рукопис. Він

перегортав сторінку за сторінкою, зрідка робив схвальні зауваження, хитав головою...

– ...Ви, милостивий государю мій, давно з Туреччини повернулися?

– Та вже з півтора року.

– А там будучи, нічого не чули?

– Чи не про хмару, з якої дощу і грому не оминути? Мені про це кур’єр російський розповідав. Так

начебто обійшлося... без грози?

– Гм, якби обійшлося!.. Так ні, гроза збирається: як ми – бородавку з носа геть, так з тієї пори

султан воду і каламутить і каламутить! «Бородавкою на носі Росії» Потьомкін назвав кримського

хана, підвладного турецькому султану. Звільнення Криму російськими військами в 1784 році

послужили причиною російсько-турецької війни 1787 року. Ось чому може бути користь й від

вашої книжечки. Тільки потрібно, щоб видання було простонародним, щоб і міщанин, і купець, і

обиватель, і панянка міська могли прочитати з задоволенням про лиходійства їхні і про безвинні

страждання, яких ви зазнали.

– Щира правда, Захаре Костянтиновичу, книжечка виявиться корисною за нинішнім часом, –

сказав Глазунов. – І неодмінно ми її тиснемо, якщо вам вдасться автора умовити. Тільки друкарні

своєї в мене поки немає, прийдеться панів Вільковського і Галченкова просити.

– Це вже ваша справа міркувати над цим, Іване Петровичу, а автор, вважайте, у вас вже є.

Провівши Зотова, Іван Петрович Глазунов взявся за розрахунки. Виходило, що коли все піде добре

і хазяїни друкарні заради богоугодної мети згодяться на пільгові умови, то для випуску тиражу

потрібно дві-три сотні сріблом і півроку.

– Що ви, Іване Петровичу, – зойкнув Баранщиков, – я півмісяца ледь протягну, не т, що півроку!

Зрозумійте, благодійна ви людина, в якому нещасті перебуває моя родина! А сам я – до каторжних

робіт засуджений. Ні, куди мені півроку чекати! Невже швидше не можна видрукувати?

– Видрукувати! Це справа – не мала. …Найдорожче – переплітання. Але поговорю з своїми

знайомими. В них друкарня в Анічковому будинку, добродії Вільковський і Галченков. Може,

згодяться не весь тираж переплітати, а спершу з півсотні екземплярів мені для крамниці, аби бодай

трохи витрати покрили. Та й вам, щоб високим особам представити, теж десятка два-три... Отоді,

може бути, і справа наше піде швидше.

… Складачі і друкарі потрудилися на славу. Через кілька днів після здачі відредагованого

рукопису в друкарню Вільковського і Галченкова петербурзький поліцмейстер Андрій Жандар

надав видавцям установлений цензурний дозвіл на випуск книжки під такою назвою: «Нещасні

пригоди Василя Баранщикова, міщанина Нижнього Новгороду, у трьох частинах світу, Америці,

Азії і Європі, з 1780 по 1787 рік».

Книга вийшла влітку 1787 року і набула популярності, на яку Баранщиков не смів і сподіватися!

…Перше видання «Нещасних пригод», яке зберегло на титульному листі ініціали С. К. Р., за

якими сховався літературний редактор і співавтор Баранщиков, розійшлося в лічені дні, а попит на

книгу серед петербурзьких читачів все ріс. Видавці Вільковський і Галченков. порадившись з

Іваном Глазуновим і самим Василем Баранщиковим, вирішили негайно повторити видання і

додати до нього більш докладні зведення про Туреччину з особистих вражень Василя

Баранщикова.

«Скорботну» кінцівку першого видання спішно переробили на благополучну. Помістили список

високих осіб – благодійників героя книжки. Скопіювали клейма на тілі Василя Баранщикова і

помістили їх літографію наприкінці. А головне, доповнили книгу «Додатком, що містить опис

Цар-граду і турецьких начальників духовних, військових і цивільних».

НА КАБАЛЬНИХ УМОВАХ, з дослідження «Історія книги» на sales-books.by.ru

Є. К. Вільковський разом з своїм родичем Ф. А. Галченковым відкрив ільну друкарню у власному

будинку Галченкова на Васильєвському острові. Це підприємство відрізнялося крайньою

нерозбірливістю в підборі видавничого репертуару. Тут можна було зустріти книги від

«Тлумачення псалмів» до творів Вольтера. Книги друкувалися на кошти авторів, перекладачів,

державних установ, окремих видавців.

Впродовж восьми років друкарня працювала за контрактом з комісією з запровадження народних

училищ і надрукувала безліч учбових книг тиражем 322 тисячі примірників. Проте підприємство,

яке діяло на кабальних умовах, бідувало. Становище ускладнювалося боргами за нав’язані

згаданою комісією церковнослов’янскі шрифти. В результаті було ухвалено рішення продати

друкарню на вигідних для скарбниці умовах.

У 1797 р. друкарня припинила своє існування, а що узяв її в оренду Ф. Брунков розорився.