вдається «створити крик, наповнений ідеологічною серцевиною, зіграти роль півня планової держави, який своїм криком

затверджує заможне життя колгоспного селянства.

Він кукурікав без урахування специфіки колективного господарства, імітуючи «півня приватного

сектору». Після низки безуспішних спроб, створення навіть спеціальних курсів під назвою

«Кімост» (курси імітації об’єктів соціалістичного тваринництва), «роль півня» довелося вилучити

з сценарію.

ОЗИМІ БУРЯКИ, з статті О. Федорова «Про фільм «Дон Дієго і Пелагея»

Тема запозичена з опублікованого в «Правді» фейлетону А. Зорича «Справа Пелагеї Дєміної».

Начальник маленької залізничної станції – нікчемна і нерозумна людина – захоплюється читанням

рицарських романів. Ототожнюючи себе з доном Дієго, розпалений липневою спекою, герой

злоститься на черговий потяг, який відриває його від захоплюючого роману. Угледівши бабусю,

яка переходила рейки, він складає протокол про порушення Пелагеєю Дєміною залізничних

правил. Стареньку викликають до суду і засуджують до трьох місяців в’язниці.

У справу втручається обурений формалізмом суддів комсомольський осередок. Комсомольці

домагаються звільнення Пелагеї.

Тонко насичений побутовими деталями, наповнений безліччю комічних ситуацій фільм дуже

добре прийняли і глядачі, і критика.

«Спекотним літнім днем начальник занедбаного полустанку з багатозначною назвою «Затримка»,

біля якого рідко зупиняються навіть поштові потяги, тужив від неробства, читаючи старовинний

рицарський роман про благородного Дона Дієго... Тягуча, млосна атмосфера передана в комедії

блискуче. «Дієго» чекає не дочекається бодай якоїсь зачіпки, нікчемної причини опинитися при

«справі»: показати свою владу, важливість і «авторитет».

Фінал картини парадоксальний, якщо не фантасмагоричний: Пелагея звільнена, а місцеві люди

похилого віку йдуть записуватися до комсомолу... Мабуть, саме тому комедія «Дон Дієго і

Пелагея» – одна з небагатьох картин Я. Протазанова (режисер – авт.), одностайно віднесених

критиками 20-х років до його безперечних успіхів. І справді: комсомольці, котрі поновлюють

справедливість і захищають простий народ від підозрілих «спеців». Що може бути краще для

«генеральної лінії»?

До речі, ще одного «спеца» грає в картині Михайло Жаров... Про знання цього «спеца» з

сільського господарства можна судити з його запитання щодо буряків: озимі вони чи ярові?

ДЕМОКРАТИЧНІ ПЕРОШКРЯБИ, з роману А. Рибакова «Страх»

Сулімов, наливаючи воду з пляшки, випустив склянку, та вдарилася об тарілку. Незграбний

бовдур! Склянку не може втримати. А ще голова Раднаркому РРФСР. Прем’єр-міністр, так би

мовити... З похмілля, чи що?

Удає з себе простачка, отакого демократа. Недавно пішов до ЦУМу, як простий покупець

обійшов магазин, потім з’явився до директора, чекав своєї черги на прийом, пред’явив скарги

знову ж таки як рядовий покупець (в обличчя його мало хто знає), а потім в кінці розмови

оголосив, хто він такий. Нагнав страху на весь ЦУМ. Все це із захопленням розписали газетярі.

Знайшли, розумієте, нового Гарун аль-Рашида.

Радянські люди не потребують керівників, які таємно, інкогніто, штовхаються серед народу

нібито для того, аби дізнатися про його потреби... Справжній радянський керівник знає потреби

свого народу, не штовхаючись в чергах. Всі ці новоявлені Гаруни аль-Рашиди хочуть

оригінальничати, наслідують покійного Кірова, хочуть показати народу свій особливий,

«демократичний» стиль керівництва, а перошкряби на зразок Михайла Кольцова і Зорича

створюють їм дешеву популярність.

Сталін перестав слухати Сулімова й інших членів комісії і знову занурився у власні думки.