ЖЕВАХОВ Микола Давидович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Правник, державний діяч, письменник.

З дворянської родини. Батько, Жевахов Д., – поміщик; брат, Жевахов В., – єпископ.

Народився 24 грудня 1874 р. в с. Линовиці Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Прилуцький район Чернігівської області України).

Помер після 1945 р. в м. Барі (Італія).

Закінчив 2-у Київську гімназію, колегію Павла Галагана, юридичний факультет Київського

університету св. Володимира (1899).

Був дрібним чиновником Київської судової палати, канцелярії Київського генерал-губернатор

(1899-1902), земським начальником Пирятинського повіту (1902-1905), чиновником Державної

канцелярії, помічником статс-секретаря Державної Ради (1905-1916), товаришем обер-прокурора

Св. Синоду (1916-1917), керівником Подвір’я св. Миколая Православного Палестинського

товариства в Італії (1920-1935), завідуючим Церковно-археологічним кабінетом Святителя

Миколи Мирлікійського Чудотворця (з 1935).

Член Російських Зборів (1909).

Довічний дійсний член Імператорського Палестинського Православного товариства (1913).

Голова Русько-сербського товариства (1920).

Камер-юнкер Високого Двору (1914).

Кавалер Хреста 2-го ступеня Православного Камчатського братства (1911), ордена св.

Володимира 4-го ступеня (1916),

Заарештований Тимчасовим урядом «як товариш міністра попереднього режиму» (1917).

Друкувався в журналі «Громадянин».

Як публіцист дебютував «Листами земського начальника» в журналі «Громадянин» (1904).

Потім настала черга тритомників «Матеріали до біографії Святителя Іоасафа Горленка, єпископа

Білгородського і Обоянського» (1907-1911) і «Спогади», «Новий Сад» (1936).

Перу нашого земляка також належать спогади про княжну Марію Дондукову-Корсакову та М.

Іваненка, «Дорожні нотатки».

Ні Лютневої, ні Жовтневої революцій не сприйняв і емігрував – спочатку до Сербії (1919-1920),

потім – Італії (1920).

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – М. Іваненко, І. Сікорський, П. Армашевський, С. Нілус,

В. Бобринський, М. Раєв, О. Ширінський-Шихматов, П. Окнов, О. Маляревський, М. Дондукова-

Корсакова, Н. Анісімов, В. Мещерський, А. Потапов, С. Расселі та ін.

***

РЕАКЦІОНЕР – ЗНАЧИТЬ КРАЩИЙ, з життєвого кредо М. Жевахова

Слово «прогрес» вигадане не лише безрелігійними людьми, але й людьми, які бажали в зародку

знищити релігію і віру, а прізвисько «реакціонер» отримали всі ті люди, які дотримувалися

заповітів Христа й тому вели боротьбу з усім, що руйнувало підвалини Церкви та держави й

приховувалось під маскою «прогресу».

У цьому сенсі «реакціонерами» були всі кращі, всі духовно освічені люди.

УМІТИ КОРИСТУВАТИСЯ ЗНАННЯМИ, з «Листів земського начальника» М. Жевахова

Мета будь-якої школи... полягає не в тому лише, аби розширити розумовий світогляд учня й дати

йому корисні для життя знання, а, найперше, щоб навчити його користуватися цими знаннями в

інтересах збільшення загальної суми Добра й Правди у житті.

ЖАХЛИВА КАРТИНА, зі спогадів М. Жевахова

Одна жахлива картина змінювалася іншою, ще жахливішою...

Виборг, розмова з архієпископом Сергієм Фінляндським, його подив і відгуки про «мужицьке

царство», Сердоболь, замерзле Ладозьке озеро, паралізоване сполучення з Валаамом, повернення

до Петербургу і жахливий нічліг у «Фінському готелі», втеча в Зосимову Пустинь, до старців

Германа і Олексія, від’їзд до Києва, побачення з батьками, драми, скорбота, докори і ...повернення

до Петербургу, заселення до бабусі, Аделаїди Андріївни Горленко...

КАТОЛИКІВ З ЧЕРВОНИМИ ПРАПОРАМИ НЕ ЗУСТРІЧАВ, з книги М. Жевахова

«Спогади»

Програма розвалу Росії розігрувалася як за нотами. Спочатку мобілізація злочинців з їх штабом –

Державною Думою, котра повинна була видавати революційні жадання своїх членів за справжній

голос народу і, дискредитуючи Царя й міністрів, паралізувати державну діяльність уряду. Потім

штурм уряду і скинення Царського Трону, комплектування з дурних честолюбців і свідомих

масонів нового, так званого «тимчасового уряду», і поряд з ним спеціального контрольного

апарату у вигляді «Ради солдатських і робочих депутатів» з Лейбою Бронштейном на чолі, потім

ще крок вперед – відчайдушна боротьба між ними, перемога Бронштейна, скасування Думи і

«тимчасового уряду», які зіграли свою роль і перестали бути потрібними... і на закінчення

зумовлені наперед до розгону «Засновницькі збори» в Москві...

Все це були етапи давно наміченого шляху, виконання давно задуманих і ретельно розроблених

програм, які зводилися до однієї мети – винищування Російського народу.

... Жоден католик, як було засвідчено згодом, не брав участі в процесіях з червоними прапорами.

ВСЕМИЛОСТИВО НАКАЗУЄМО, з імператорського указу Сенату від 15 вересня 1916 р.

Помічникові статс-секретаря Державної Ради понад штат, у званні камер-юнкера Двора Нашого

статському раднику князю Жевахову Всемилостиво наказуємо виконувати посаду товариша обер-

прокурора Св. Синоду, із залишенням у придворному званні.

НЕ МАЄМО НАВІТЬ СВЯЩЕНИКА, з листа М. Жевахова М. Демидовій від 23 серпня 1932 р.

Становище Подвір’я (Православного Палестинського товариства – авт.) відчайдушне. З Різдва

Христового минулого року не маємо священика, якого ні за що утримувати, і не здійснюються

богослужіння. Цей Великдень все православне населення залишалося без церковних служб.

ПРАВДУ НЕ ВПІЗНАВАЛИ, з книги О. Платонова «Терновий вінець Росії»

Російська патріотична думка за кордоном аналізує катастрофу, яка сталася в Росії, шукає шляхи

виходу з неї. Чудовою працею в цьому напрямі стали «Спогади» товариша обер-прокурора

Синоду князя М. Д. Жевахова.

Жанр цієї книги не точно відображає її справжній зміст.