російської національності на ґрунті загальних інтересів,

матеріальних, духовних і правових».

На нараді представників російських організацій в Фінляндії в травні 1918 р. Арабажина обрали

одним з чотирьох представників російського населення для зв’язку з фінською владою.

…Тим часом внутрішнє життя в незалежній країні розвивалася вкрай несприятливо для місцевих

росіян. Антиросійські настрої, котрі все більш підсилювалися в Фінляндії, значною мірою

насаджувалися і підігрівалися зверху. З одного боку, вони були проявом реакції проти колишньої

метрополії, яка колись обмежувала права автономії, а з іншого, – відчувалося негативне ставлення

до російських більшовиків, які допомагали фінським червоним у громадянській війні, яка щойно

закінчилася.

Процес втікання від усього російського набув особливої послідовності і систематичного характеру

з травня 1918 р. Вже влітку були ліквідовані посади перекладачів з російської мови в губернських

правліннях і інших установах. З’явився ряд указів, котрими скасовувалися постанови про

використання російської мови у відомствах.

Державний університет також прагнув позбутися російськості. …В грудні 1918 р. консисторія

університету звернулася до уряду з клопотанням про скасування всіх російських кафедр у вузі,

пов’язуючи їхню діяльність з ненависною фінам політикою русифікації.

…Арабажин протестував проти цих тверджень, доводячи, що кафедра російської мови і

словесності ніяк не була зв’язана з русифікацією і переслідувала, насамперед, наукові і культурні

цілі.

…Протести не мали наслідків: 4 лютого 1919 р. уряд Фінляндії прийняв рішення про ліквідацію з

1 березня кафедр російської мови і словесності, російського права і російської статистики.

Становище діаспори ускладнювалося тим, що серед самих росіян почалася боротьба за лідерство в

громадських організаціях, котра переросла у відвертий розбрат та інтриги. Не залишився осторонь

цього процесу і Арабажин.

…Затим фінські посадові особи почали самого Арабажина вважати «підозрілим» і «політично

неблагонадійним». …Звинувачення було відверто надуманими, проте перебування Арабажина у

фінській столиці стало небажаним. Постановою губернатора провінції Уусімаа (Нюланд) Б.

Яландера від 14 квітня 1919 р. йому було заборонене проживання в Хельсінкі на тій підставі, що

його політична діяльність не заслуговує довіри.

Арабажин вислали за межі провінції, однак цього разу він залишився в країні....

За Арабажина клопоталися перед К. Г. Маннергеймом, який займав тоді посаду регента, –

тимчасового глави Фінляндської держави.

Вдалося одержати дозвіл на повернення до Хельсінкі.

Улітку 1920 р. Арабажин виїхав з столиці Фінляндії у справах до Таллінна і на зворотний в’їзд

дозволу більше не отримав.

…Приклад К. І. Арабажина наочно демонструє, як російські емігранти пристосовувалися до нових

умов життя за кордоном, коли люди найчастіше змушені, внаслідок обставин переходити до нових

видів діяльності, при чому колишнім політикам нерідко приходиться займатися справами, які не

мають ніяких стосунків до політики, і навпаки, коли люди, далекі від політики, ставали її

активними учасниками.

ПОСТАВИВ ХРЕСТ НА КОБЗАРЕВІ, з книги Д. Донцова «За яку революцію»

Звичайно, що найбільш цинічні з тієї «еліти» мусили прийти до негоції Шевченкової України і

Шевченка, – як Драгоманов, як Пантелеймон Куліш у старі часи; як колишній радикал і совітофіл

Осип Назарук, як Костянтин Арабажин, який в органі української соціал-демократії ще 1905 року

поставив хрест над Кобзарем, як, нарешті, Іван Багряний, ставлячи на постамент для адорації

свого і своїх партійців ідола – совєцький машинний «прогрес».

Та ліва «еліта» запевняла, що на Москву «з вірою і любов’ю дивляться всі трудящі світа» (М.

Грушевський), підсовуючи цим останнім свої власні невільницькі, плебейські симпатії.

Відірвані духовно від свого народу, вони мали спільну з Москвою «віру», спільних «святих»,

спільні надії. А вирікаючись традицій своєї країни, вони за облудними фразами ворога не бачили,

що він чимраз виразніше вертав до своїх традицій історичних: у політиці до Івана Грозного і

Петра, до «опричнини»; в суспільному житті – до «общини», до ординства; в міжнародному житті

– до «сабіранія земель» усіх можливих племен і народів; у церковному житті – до церкви

Антихриста.

ПЛЯМА НА РЕПУТАЦІЇ, з розвідки Н. Осадчук «Еміграційні будні»

«Плямою» на репутації Арабажина можна назвати виказ фінським спецслужбам на колишнього

коменданта Свеаборзької фортеці полковника К. Кованько, який, безумовно, був би обраний

головою товариства представників російської колонії тоді, як на цю посаду претендував наш

земляк. В результаті збори засудили вчинок А., влада вислала без провини винного (через два

тижні той раптово помер від серцевого нападу), а жадану посаду обійняла третя особа.