ВОРОБКЕВИЧ Сидір Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: галицько-російський.

Композитор, письменник, художник, видавець, музично-культурний діяч. Псевдоніми – Данило

Млака, Семен Хрін, Демко Маковейчик, Ісидор Воробкевич, Морозенко, С. Волох, Сирота з

Буковини.

З родини священика. Батько, Воробкевич І., – вчитель філософії і богослов’я міської духовної

семінарії; брат, Воробкевич Г., – письменник.

Народився 5 (17) травня 1836 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 5 (18) вересня 1903 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України). Похований на місцевому цвинтарі у чужій могилі.

Закінчив Чернівецькі гімназію і духовну семінарію (1861), склав іспит на звання викладача співу і

регента хору у Віденській консерваторії (1868).

Працював викладачем Чернівецьких духовної семінарії і гімназії (1867-1875), університету (1875-1901).

Видавець першого буковинського альманаху «Руська хата» (1877).

Член-засновник товариства «Руська Бесіда» (1869).

Голова «Руського літературного товариства» (1875).

Голова студентського товариства «Союз» (1876).

Голова товариства «Руський Дім Народний» (1887).

Член Крайової шкільної ради (1897).

Друкувався в журналах «Родимий аркуш», «Candela», «Буковинська зоря».

Як літератор дебютував в збірнику «Галичанин» добіркою віршів «Думки з Буковини» (1863).

Потім настала черга віршів «Рекрути» (1865), «Панська пімства» (1878), оповідання «Турецькі

бранці» (1865), поеми «Нечай» (1868), драм «Гнат Приблуда» (1875), «Убога Марта» (1878),

«Петро Сагайдачний» (1884), «Кочубей і Мазепа» (1891).

Перу нашого земляка також належать вірші «Летить, летить чорний ворон», «Мово рідна, слово

рідне», «То наші любі, високі Карпати», «Веснянка», «Осінь», «Цар-ріка наш Дніпро», «Я родився

над Дніпром, отому я козаком», «Колискова», історичні поеми «Мурашка», «Кифор і Ганнуся»,

«Скалозуб», «Нечай», «Драгоманка», драма «Блудний син», оповідання «Нерон», «Шабля

Сканденберга», «Клеопатра», «Іван Грозний».

За життя В. мав збірку віршів «Над Прутом» (1901).

Всього залишив по собі понад тисячу ліричних, епічних та ліро-епічних творів, кілька десятків

оповідань, повістей, нарисів, гуморесок.

Наш земляк – автор оперет «Золотий мопс» (1879), «Молода пані з Боснії», «Янош Іштенгазі»

(1882).

Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В.

Бумбака, автор низки пісень, хорів, романсів.

Всього залишив по собі 400 хорових партитур.

Що стосується особистого життя, то наш земляк рано втратив матір (1840) і батька (1845), залишившись разом з братом сиротами.

За часів незалежності України заснована літературно-мистецька премія імені В.

У м. Чернівці йому відкрито бюст.

Мелодрама «Гнат Приблуда» донині має успіх на сцені Чернівецького музично-драматичного

театру ім. О. Кобилянської.

Серед друзів та близьких знайомих В. – І. Франко, Ю. Федькович, Ф. Кренн, В. Бумбак та ін.

***

РІДНЕ СЛОВО

, з життєвого кредо С. Воробкевича

Хто забуває рідне слово, того карає Господь.

БОЛИТЬ СЕРЦЕ, з листа С. Воробкевича Я. Головацькому від 15 лютого 1866 р.

Дуже мя болить серце, що браття русини не можуть соединитися.

НЕ ЧУЖІ НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ, з вірша С. Воробкевича «Що старий Прут каже»

«На Буковині ви чужі!» -

Румуни кажуть нам.

Хліб наш насушний відібрать

Всі раді б русинам.

Скажи нам, Пруте престарий,

Ти знаєш не одно:

У сих прекрасних сторонах

Хто проживав давно?

Струями Прут нам каже так:

«Тут споконвіку жив

Тот син, що матір Русь святу

Над все, над все любив».

ДОЛЕНЬКИ НЕ БАЧУ, з вірша С. Воробкевича «Заграй ми, цигане старий»

Заграй ми, цигане старий, такої, як бажаю,

Грошей ти дам, вина ти дам, і всього, що лиш маю.

Бо лютий біль отут горить і груди розпирає,

І бідне серце так болить, що гине – умирає.

Заграй, старий, отую піснь, що то колись співала

Старенька ненька, як мене в колисці колисала.

Чаруй мені минувші дні, літа ті молодії.

Прегарні золотаві сни, той рай і ті надії.

................................................................................

Збуди, чаруй минуле все; най ще хоч раз заплачу,

Бо сліз немає, відколи доленьки не бачу.

ВІДДАЛИЛИ, МОВ ПРОКАЖЕНОГО, з щоденникового запису С. Воробкевича в 1896 р.

Почуваюся старим дідом, котрого обреклись давно його браття по долі, котрого оддалило

товариство од себе, як того прокаженого, а разом з ним всі його твори і труди і поповнили його

душу і серце не лиш гірким полином, но і бездільним рівнодушним і апатією.

ЖАЙВІР НАРОДНОГО ВІДРОДЖЕННЯ, з оцінки творчості С. Воробкевича І. Франком

Розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття.

Один з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження.

СЛУЖИВ ЩИРО СОРОК РОКІВ, з оцінки творчості С. Воробкевича О. Маковеєм

Він, може, й не соловей між поетами, може, дійсно лише жайворонок, але й жайворонкова пісня

дуже люба – та ще по такій тяжкій зимі, по такій безпросвітній темноті, в якій жила Буковина до

часів Воробкевича і Федьковича. Багато було у Воробкевича і таланту, і свідомості, і енергії, і

доброї волі, і любові до свого народу – і він служив йому щиро цілих сорок років.

ЦАРСТВОМ БРОДИТЬ ЗАРАЗА, з вірша Г. Воробкевича «Моєму любому братові Сидорові

Івановичу Воробкевичу»

Як повіє гнилий вітер

з гнилої Вкраїни,

то покриють усе царство

страшенні руїни,

бо забули, що з гнилизни

зараза виходить,

і страшенними слідами

по всім царстві бродить...

БЕЗГЛУЗДІВЦІ, з