ГУРЕВИЧ Борис Абрамович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, прозаїк, публіцист, філософ, правознавець. Псевдонім – Iridio.

З лікарської родини.

Народився 8 (21) липня 1889 р. в м. Умані Київської губернії Російської імперії (нині – районний

центр Черкаської області України).

Помер 4 квітня 1964 р. в м. Нью-Йорку (США).

Закінчив 4-у Київську гімназію (1907), Київський університет св. Володимира (1912).

Працював викладачем німецького Фрейбурзького університету (1913-1916), Петроградського

університету (1916-1917), помічником присяжного повіреного (1917), читав лекції у Молодіжній

християнській асоціації (Константинополь), брав активну участь у роботі низки міжнародних

політичних організацій. Політичний керівник Армії і флоту вільної Росії при Савинкові.

Друкувався в журналах «Російська думка», «Голос життя».

Один з засновників Союзу еволюційного соціалізму, засновник і голова Союзу охорони прав

людини.

Б. під час другої світової війни підготував доповідь для президента США Ф. Рузвельта про

проблеми біженців у Європі.

Г. – автор збірника наукової поезії «Вічно людське» (1916).

Йому також належить низка книг з теорії еволюційного соціалізму, міжнародного права,

філософських оповідань.

Тираж брошури «Про питання культурного життя євреїв» був конфіскований поліцією, а проти

автора порушили карну справу (1911).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Бернацький, В. В’яземський, Д. Шереметєв, М.

Сейделер, В. Катаєв, Е. Багрицький, М. Лосський, М. Шефтель, Б. Савинков, Я. Брюсов, П.

Гронський та ін.

***

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА,

з політичного кредо Б. Гуревича

Міняти суспільний устрій слід виключно шляхом зміни законодавства.

БАТЬКО І СИН СТОЯЛИ НА РІЗНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПОЗИЦІЯХ, з розвідки В. Хітерер

«Цар і євреї. Візит Миколи II до Києва в 1911 р.»

Переосмислюючи драматичну історію ХХ століття, ми все частіше замислюємося: чи існувала

історична альтернатива, чи можна було уникнути багатьох трагедій цього століття, чи

усвідомлювали сучасники описуваних подій небезпеку революції і приходу до влади лівих

радикальних партій? Багато історичних і публіцистичних робіт наполягають на непропорційно

великій участі євреїв у революційному русі в Російській імперії. …Як правило, усі вони ігнорують

іншу, більш помірну, частину єврейства, яка схилялася до компромісу з владою, що існувала. Про

пошуки такого компромісу свідчить зустріч царя Миколи II з єврейською делегацією під час його

візиту до Києва наприкінці серпня – початку вересня 1911 року.

…На перший погляд, це була просто офіційна церемонія, але такі церемонії, наскільки відомо з

історичної літератури, раніше не проводилися. Цікаво також те, що зустріч ініціювало релігійне

керівництво Київської єврейської громади, і його клопотання було підтримано П. Столипіним.

Якщо додати, що… також планувалася зустріч з місцевими рабинами і що релігійні керівники

містечка Макарова і міста Овруча просили про таку ж зустріч з царем, то, безсумнівно,

прослідковується прагнення єврейських релігійних лідерів продемонструвати царю лояльність

єврейського населення.

З іншого боку, готовність правлячих кіл Російської імперії до зустрічей з єврейськими

делегаціями, які складалися, як правило, з представників місцевого духовенства, свідчить про

бажання влади заручитися підтримкою в єврейському середовищі.

…Як і було заплановано, зустріч царя з єврейською делегацією відбулася 30 серпня 1911 року.

…Рабин А. Б. Гуревич підніс государю згорток святої Тори.

Здавалося б, намічається новий політичний союз між урядом Російської імперії і єврейськими

релігійними колами. Проте в реальності обидві сторони до кінця не довіряли одна одній і вели

подвійну гру.

…В той день, коли відбувалася зустріч з царем, у місті активно поширювалася спеціально видана

брошура фаворита царської родини Григорія Распутіна «Великі дні торжества в Києві!

Відвідування Найвищої Родини! Ангельський привіт!». У ній, зокрема, говорилося: «Подивіться

на Союзників [тобто членів Союзу Російського Народу], як вони підходять, як найбільші святі!...

Ці гуртки [Союзу Російського Народу] потрібні для євреїв; вони дуже їх бояться. Коли вони йдуть

по Києву, то жиди шушукаються і тріпотять; армії менше бояться, тому що в них дисципліна не

дозволяє, а в Союзу Російського Народу немає дисципліни. Тепер, як можна, треба засновувати

гуртки і не сваритися; то євреї й не подумають просити рівноправності».

…Київські рабини А. Б. Гуревич і Яків Олешківський, напевно, усвідомлювали небезпеку ситуації

для київського єврейства і намагалися розрядити пристрасті засвідченням почуттів

вірнопідданості царю від імені київського єврейства. …Як видно, обидві сторони, незважаючи на

взаємну недовіру, схилялися до політичного компромісу перед погрозою наростаючого

революційного руху. Уряд і єврейські релігійні кола бачили в лівих радикальних партіях, які

рвалися до влади, пряму загрозу своєму існуванню.

Чи виражали київські рабини думку більшості єврейського населення Києва, підносячи Тору

царю? Швидше за все, ні, тому що молоде покоління євреїв Києва було далеким від традиційного

єврейського релігійного життя. Секретар господарського правління київської синагоги Є. П.

Кельберин скаржиться у звіті за 1908 рік, що доходи синагоги різко знизилися через байдужість

київського єврейського населення до питань релігійного життя. Позицію київської єврейської

молоді того часу найкраще виразив син рабина Борис Абрамович Гуревич у брошурі «Про

питання культурного життя євреїв». Зокрема, він писав: «Від народження і до труни життя

російського єврея – безупинний шлях приниження, ганьби, боротьби, що нагадує агонію».

…Через існуючу в Російській імперії