каральну цензуру негайної реакції єврейства на дарування

Тори царю не пішло. Але про цей факт не забули: 6 років потому, під час проведення з’їзду

єврейських організацій у Києві, делегація партії Бунд відмовилася ушанувати вставанням «Святі

сувої Тори». Позицію бундистів пояснив єврейський публіцист і член Центрального Комітету

Бунда Давид Заславський. Він писав у памфлеті «Відповідь рабинам»: «Чому ви не поховали ці

сувої? …Вони свідки вашої ганьби. Якби тільки ці сувої могли говорити, – «геть звідси!» – сказали

б вони. Ви продали нас для ганьби, ви перетворили нас у рабів…ви, хоронителі релігії,

поклонялися земному богу, ідолу автократії і ви принесли йому в дарунок ваші святі сувої

Тори…За погроми – Тора царю, за висилку – Тора царю, за справу Бейліса – Тора царю. …Люди

не просили вас цього робити... Рабами ви були, рабами і залишилися».

…Повертаючись до описуваних подій, важко сказати, до чого б міг привести союз правлячих кіл з

єврейським духівництвом, якби в нього був шанс на розвиток. До моменту створення цього

політичного альянсу єврейське духовенство вже втратило значну частину свого впливу, особливо

серед молоді у великих містах. І оскільки обидві сторони не були до кінця щирі в цьому новому

політичному союзі і єврейське духівництво не виражало більш поглядів більшості єврейського

населення, а уряд одночасно робив ставку і на підтримку чорносотенців, навряд чи в цього нового

політичного альянсу було велике майбутнє.

Союз правлячих кіл з єврейським духівництвом розпався з убивством його ініціатора з урядової

сторони П. Столипіна, яке сталося два дні після зустрічі єврейської делегації з царем. Це

політичне вбивство виконав єврейський революціонер Дмитро Григорович Богров.

Наступні прем’єр-міністри Російської імперії більше не поверталися до питання про

співробітництво з єврейськими релігійними лідерами. Очевидно, після вбивства Столипіна

російські правлячі кола остаточно зневірилися в авторитеті єврейського духівництва, у його

можливості стримати революційний рух в єврейському середовищі і повернути єврейську молодь

до традиційного релігійного способу життя.

ЕСЕРИ БУЛИ ДЕМОКРАТАМИ, з посібника М. Айбатова «Держава і політичні партії»

Найважливішою передумовою для соціалізму й органічною його формою есери вважали

політичну волю і демократію. «Соціалізм без волі, – заявляв Чернов, – є тіло без душі».

Політична демократія і соціалізація землі були основними вимогами есерівської програми-

мінімум. Вони мали забезпечити мирний, еволюційний, без особливої соціалістичної революції

перехід Росії до соціалізму. У програмі, зокрема, говорилося про встановлення демократичної

республіки з невід’ємними правами людини і громадянина: воля совісті, слова, друку, зборів,

союзів, страйків, недоторканість особи і житла, загальне і рівне виборче право для всякого

громадянина з 20 років, незалежно від статі, релігії і національності, за умови прямої системи

виборів і закритої подачі голосів.

Були потрібні також широка автономія для областей і громад як міських, так і сільських і,

можливо, ширше застосування федеративних відносин між окремими національними регіонами

при визнанні за ними безумовного права на самовизначення.

Есери раніше, ніж соціал-демократи, висунули вимогу федеративного устрою Російської держави.

Сміливішими й демократичнішими вони були й у висуненні таких вимог, як пропорційне

представництво у виборних органах і пряме народне законодавство (референдум і ініціатива).

…В 1928 р. В. М. Чернов заявив, що вони разом зі Шнейдером, Гуревичем і Русановим виходять з

Закордонної організації соціалістів-революціонерів і засновують Закордонний союз партії

соціалістів-революціонерів. Однак відродити за рубежем есерівську партію виявилося непросто,

що привело есерів до необхідності союзу з меншовиками…

ЕВОЛЮЦІЯ – НЕ РЕВОЛЮЦІЯ, з статті О. Дугіна «Загадка соціалізму»

Між революційним соціалізмом і еволюційним соціалізмом – розходження не лише в ступені

радикальності, але й в самій суті.

Перший бачить соціальну історію як сутнісну деградацію й орієнтований проти її плину.

Другий – солідарний з цією історією і прагне до її прискорення.