що-найніжніші уявні крила. Мій погляд упав з цього образу на постать мого друга, і могутні слова з Bussy d’Ambois Чапмана несвідомо затрепетали на моїх губах:
«Він став перед нами Мов би статуя Римська! І буде отак стояти, Поки Смерть у мармур поверне його!»*
— Ходіть, — сказав він нарешті, повернувшись до масивного срібного стола з багатою емаллю, де стояло кільки фантастично розцвічених келехів та дві великі Етруські вази, такого незвичайного взору, як на передньому плані портрету; в них було вино, що видалось мені Йоганнісбергом. — Ходіть сюди, — сказав він різко, — випиймо вдвох. Ще рано — але випиймо вдвох. Направду ще рано, — мовив він у задумі далі, коли херувим із золотим тяжким молотом сповнив кімнату дзвенінням, обвістивши першу годину по сході сонця: направду ще рано — та що з того? випиймо вдвох. Учинімо вдвох возліяння на честь побідного сонця, що його так жадливо змагаються подолати ці пишні лямпи й кадильниці! − І, повітавши мене повним келихом, він напругом випорожнив їх кільки, один по однім. — Снити, — казав він далі, впадаючи в тон своєї мінливої мови і підставивши під багате сяйво кадильниці одну із розкішних ваз, − снити, це було діло мого життя. Тим-то я і створив для себе, як бачите, це пристановище снів. Чи міг я зробити щось ліпше в серці Венеції? Правда, що ви бачите округи строкату сумісь архітектурних окрас. Ціломудрість Іонії ображають тут передпотопні девізи, і Єгипетські сфінкси простяглися на золотих килимах. Але вражіння від цього всього видається безладним тільки кому боязкому. Властивості місця, а надто часу — це страхопуди, що відполохують людство від споглядання прекрасного. Я був сам колись декоратором; але витонченість безумства поняла мою душу. Все це тепер так ладнає з моїми замислами. Як оці арабесками вкриті кадильниці, так дух мій звивається в полум’ї, і гарячкова примарність цього оточення підготовляє мене для буйніших іще привиддів того краю реальних снів, куди я тепер відійду так хутко. Тут він нараз замовк, схиливши на груди голову, і немов прислухавсь до звуків, що їх я негоден був чути. Нарешті, випроставшись, він звів очі вгору і вирік оці рядки єпіскопа Чічестерського:
Я не загаюсь. Зажди, стривай! Іду тобі встріч у пустельний край.
Ще мить — і, здавшись силі вина, він упав на ввесь зріст назад на отоманку. Тут на сходах почулась хутка хода і залунав гучний стукіт у двері. Я поспішивсь запобігти дальшому шумові, коли паж із служби Ментоні скочив до нас у кімнату і ледве вимовив, заникаючись від хвилювання, незвязні слова. — Моя пані! Моя пані! Отруїлася! Отруїлась! О, красна, о, красна Афродіто! Стерявшись украй, я кинувся був до отоманки, думавши розбудити господаря для цієї разючої звістки. Але члени його були нерухомі — уста посиніли — його променисті недавно очі склепилися смертю. Я непевним кроком поступив до столу — рука моя впала на потрісканий, почорнілий келих — і свідомість цілої страшної правди осяяла вмить мою душу.
Новела Едґара Аллана По «Побачення» в українському перекладі Бориса Ткаченка представлена тут за виданням «Едґар По. Вибрані твори», Харків, ДВУ, 1928. В даній публікації 2017 року збережено правопис видання 1928 року, котрий дещо відрізняється від сучасного.
The Assignation — Вперше надруковано у січні 1834 року (The Lady’s Book) під назвою “The Visionary“ («Мрійник»). Е. По змінив назву на “The Assignation“ («Призначене побачення»), готуючи це оповідання до друку в другому томі збірки Tales of Grotesque and Arabesque. II. Phantasy Pieces (1842), що так і лишився неопублікованим.
Я не згаюсь... Вірш на смерть... — Оригінал: Stay for me there! I will not fail To meet thee in that hollow vale. Exequy on the death of his wife, by Henry King, Bishop of Chichester
Палладієвських дворців — Палладіо, Андреа (Andrea di Pietro, 1508-1580) — італійський арxітектор.
Ponte deі Sospiri — Міст зітханнів. Пер.
П’яцци... Кампаніллі... — Piazza (іт.) — «площа», Campanile (іт.) — «дзвіниця».
В’язниця Старої Республіки... — Мається на увазі Венеційська республіка, якою це місто було від 687 по 1797 рік, коли воно піддалося Наполеонові I, а той віддав його під Австрійське правління.
Ріальто — назва острова і моста у Венеції, центру комерції.
Мор, сер Томас (Sir Thomas More, 1478-1535) — учений-гуманіст, державний діяч, автор англомовної «Історії короля Річарда III» (1513) та латиномовної «Утопії» (1516). За невизнання Акту верxовенства Англіканської церкви (1534) був засуджений королем Генріxом VIII до смертної кари; помер, жартуючи. Рівно через 400 років був беатифікований Римо-Католицькою церквою.
І в «Абсурдах» Равізія Текстора... – Ravisius Textor, the Absurdities.
γέλασμα (гр.) – сміх.
ultras – крайність, верх. Пер.
Чімабуе – Чімабве, Джованні (Giovanni Cimabue, уроджений Bencivieni di Pepo, бл. 1240 — бл. 1302) — флорентійський живописець.
Це справжній Ґвідо — Ґвідо д’Ареццо, Рені.
Антіной — головний жених Одіссеєвої Пенелопи.
«Non ha l’ottimo artista alcun concetto Che un marmo solo in se non circonscriva». — «Найліпший артист не має жодного замислу, котрий би не таївсь у самому мармурі». Пер.
«Він став перед нами Мов би статуя Римська! І буде отак стояти, Поки Смерть у мармур поверне його!» — Цитата з історичної трагедії (1602) англійського драматурга (George Chapman, 1559-1620): “He is up There like a Roman statue! He will stand Till Death hath made him marble!
«Він став перед нами Мов би статуя Римська! І буде отак стояти, Поки Смерть у мармур поверне його!»*
— Ходіть, — сказав він нарешті, повернувшись до масивного срібного стола з багатою емаллю, де стояло кільки фантастично розцвічених келехів та дві великі Етруські вази, такого незвичайного взору, як на передньому плані портрету; в них було вино, що видалось мені Йоганнісбергом. — Ходіть сюди, — сказав він різко, — випиймо вдвох. Ще рано — але випиймо вдвох. Направду ще рано, — мовив він у задумі далі, коли херувим із золотим тяжким молотом сповнив кімнату дзвенінням, обвістивши першу годину по сході сонця: направду ще рано — та що з того? випиймо вдвох. Учинімо вдвох возліяння на честь побідного сонця, що його так жадливо змагаються подолати ці пишні лямпи й кадильниці! − І, повітавши мене повним келихом, він напругом випорожнив їх кільки, один по однім. — Снити, — казав він далі, впадаючи в тон своєї мінливої мови і підставивши під багате сяйво кадильниці одну із розкішних ваз, − снити, це було діло мого життя. Тим-то я і створив для себе, як бачите, це пристановище снів. Чи міг я зробити щось ліпше в серці Венеції? Правда, що ви бачите округи строкату сумісь архітектурних окрас. Ціломудрість Іонії ображають тут передпотопні девізи, і Єгипетські сфінкси простяглися на золотих килимах. Але вражіння від цього всього видається безладним тільки кому боязкому. Властивості місця, а надто часу — це страхопуди, що відполохують людство від споглядання прекрасного. Я був сам колись декоратором; але витонченість безумства поняла мою душу. Все це тепер так ладнає з моїми замислами. Як оці арабесками вкриті кадильниці, так дух мій звивається в полум’ї, і гарячкова примарність цього оточення підготовляє мене для буйніших іще привиддів того краю реальних снів, куди я тепер відійду так хутко. Тут він нараз замовк, схиливши на груди голову, і немов прислухавсь до звуків, що їх я негоден був чути. Нарешті, випроставшись, він звів очі вгору і вирік оці рядки єпіскопа Чічестерського:
Я не загаюсь. Зажди, стривай! Іду тобі встріч у пустельний край.
Ще мить — і, здавшись силі вина, він упав на ввесь зріст назад на отоманку. Тут на сходах почулась хутка хода і залунав гучний стукіт у двері. Я поспішивсь запобігти дальшому шумові, коли паж із служби Ментоні скочив до нас у кімнату і ледве вимовив, заникаючись від хвилювання, незвязні слова. — Моя пані! Моя пані! Отруїлася! Отруїлась! О, красна, о, красна Афродіто! Стерявшись украй, я кинувся був до отоманки, думавши розбудити господаря для цієї разючої звістки. Але члени його були нерухомі — уста посиніли — його променисті недавно очі склепилися смертю. Я непевним кроком поступив до столу — рука моя впала на потрісканий, почорнілий келих — і свідомість цілої страшної правди осяяла вмить мою душу.
________________________________
Примітки
Новела Едґара Аллана По «Побачення» в українському перекладі Бориса Ткаченка представлена тут за виданням «Едґар По. Вибрані твори», Харків, ДВУ, 1928. В даній публікації 2017 року збережено правопис видання 1928 року, котрий дещо відрізняється від сучасного.
The Assignation — Вперше надруковано у січні 1834 року (The Lady’s Book) під назвою “The Visionary“ («Мрійник»). Е. По змінив назву на “The Assignation“ («Призначене побачення»), готуючи це оповідання до друку в другому томі збірки Tales of Grotesque and Arabesque. II. Phantasy Pieces (1842), що так і лишився неопублікованим.
Я не згаюсь... Вірш на смерть... — Оригінал: Stay for me there! I will not fail To meet thee in that hollow vale. Exequy on the death of his wife, by Henry King, Bishop of Chichester
Палладієвських дворців — Палладіо, Андреа (Andrea di Pietro, 1508-1580) — італійський арxітектор.
Ponte deі Sospiri — Міст зітханнів. Пер.
П’яцци... Кампаніллі... — Piazza (іт.) — «площа», Campanile (іт.) — «дзвіниця».
В’язниця Старої Республіки... — Мається на увазі Венеційська республіка, якою це місто було від 687 по 1797 рік, коли воно піддалося Наполеонові I, а той віддав його під Австрійське правління.
Ріальто — назва острова і моста у Венеції, центру комерції.
Мор, сер Томас (Sir Thomas More, 1478-1535) — учений-гуманіст, державний діяч, автор англомовної «Історії короля Річарда III» (1513) та латиномовної «Утопії» (1516). За невизнання Акту верxовенства Англіканської церкви (1534) був засуджений королем Генріxом VIII до смертної кари; помер, жартуючи. Рівно через 400 років був беатифікований Римо-Католицькою церквою.
І в «Абсурдах» Равізія Текстора... – Ravisius Textor, the Absurdities.
γέλασμα (гр.) – сміх.
ultras – крайність, верх. Пер.
Чімабуе – Чімабве, Джованні (Giovanni Cimabue, уроджений Bencivieni di Pepo, бл. 1240 — бл. 1302) — флорентійський живописець.
Це справжній Ґвідо — Ґвідо д’Ареццо, Рені.
Антіной — головний жених Одіссеєвої Пенелопи.
«Non ha l’ottimo artista alcun concetto Che un marmo solo in se non circonscriva». — «Найліпший артист не має жодного замислу, котрий би не таївсь у самому мармурі». Пер.
«Він став перед нами Мов би статуя Римська! І буде отак стояти, Поки Смерть у мармур поверне його!» — Цитата з історичної трагедії (1602) англійського драматурга (George Chapman, 1559-1620): “He is up There like a Roman statue! He will stand Till Death hath made him marble!