Прекрасний негідник

Джо Аберкромбі

Переклад з англійської -- полігНОТ

- - - - - - - -

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

- -- - - - - -

Кадір, весна 566

-- Так! – заверещав Салем Ревс, квартирмейстер Першого полку Його Королівської Величності. – Дай їм тягла!

Полковник Глокта завжди давав тягла своїм опонентам, чи то в фехтувальному колі, на полі бою, чи в набагато жорстокіших сутичках під час світських прийомів.

Трійця його бідолашних спаринг-партнерів незграбно насідала на нього, з таким же жалюгідним результатом, як і чоловіки-рогоносці,ігноровані кредитори і покинуті компаньйони, що оточували його, де б він не з’явився. Глокта танцював навколо них з самовдоволеною посмішкою, повністю виправдовуючи репутацію найславетнішого фехтувальника Унії та любителя похизуватися. Він гарцював і крався, робив фальшиві випади і походжав з бундючним виглядом, спритний як одноденка, непередбачуваний як метелик , а коли мав бажання – мстивий як роздражнена оса.

-- Постарайтеся хоч трішки! – крикнув він, ухиляючись від неповороткого випаду, а тоді дзвінко луснув винуватця по задниці, викликавши хвилю глузливого сміху серед глядачів.

-- Гарне видовище! – крикнув лорд маршал Варуз, гойдаючись задоволено на своєму розкладному польовому кріслі.

-- З біса гарне видовище! – поспішно підхопив полковник Крой справа від нього.

-- Чудова робота! – посміхнувся полковник Поулдер зліва, обоє навипередки підтакували командирові. Так наче не було шляхетнішого заняття ніж приниження трьох рекрутів, які за все своє життя не тримали меча в руках.

Салем Ревс, з показним захватом і прихованим соромом, аплодував нарівні з усіма. Але коли-не-коли відводив погляд від захоплюючої, огидної вистави, позираючи на долину, де панував жахливий військовий безлад.

Поки командири грілися на сонці тут, на гірському хребті—дудлили вино, хіхікали над самозакоханим хизуванням Глокти,насолоджувалися безцінною розкішшю - легеньким вітерцем -– внизу, в розпеченому сонцем котлі, частково прихованому хмарою задушливого пилу, з трудом просувалися вперед головні сили армії Унії.

Вони витратили весь день, щоб провести солдатів, коней і щораз більше розбиті фургони з припасами через вузький міст, над дрібним струмочком, що насміхався над ними з глибокого провалля. Тепер розрізнені групки млявих людей не марширували, а йшли наче сновиди. Будь-який натяк на похідний порядок вже давно ретирувався; злагодженість, дисципліна чи мораль були далеким спогадом; червоні мундири, поліровані нагрудники, обвислі золоті штандарти набули одноманітного світло-коричневого кольору обпаленого сонцем гуркського пилу.

Ревс зачепив пальцем комір, намагаючись трохи провітрити спітнілу шию і розмірковуючи, чи хтось не повинен спробувати навести порядок у хаосі, що панував внизу. Безперечно, вони були б в глибокій сраці, якби зараз з’явилися гурки. А гурки мають звичку з’являтися в найбільш несприятливий момент.

Однак Ревс був тільки квартирмейстером. Серед офіцерів Першого він знаходився на самому дні і ніхто, з ним включно, не намагався цього приховати. Він знизав сверблячими від поту плечима і за своєю звичкою вирішив, що це просто не його проблема. Немов притягнений магнітом, його погляд знову повернувся до неперевершеної майстерності полковника Глокти.

Він, безсумнівно, виглядав би гарно на портреті, але по-справжньому з натовпу його вирізняло те, як він стояв, те, як посміхався, скалився, несмішливо піднімав брову, те, як він рухався. В нього була грація танцюриста, постава героя, сила борця і швидкість змії.

Два літа тому, в значно цивілізованішій околиці міста Адуа, Ревс був свідком, як Глокта виграв Фехтувальний турнір, не пропустивши жодного удару. Звичайно, він спостерігав за цим з дешевих місць, так високо над Колом, що фехтувальники здавалися маленькими фігурками, але не дивлячись на це, його серце билося і руки смикалися в унісон з їхніми рухами. Спостерігаючи за своїм ідолом впритул, він відчував ще більше захоплення. Правду кажучи, захоплення посилилося настільки, що будь-який неупереджений суддя назвав би його любов’ю. Однак з нею в парі йшла також гірка, люта і старанно прихована ненависть.

У Глокти було все, а те, чого в нього не було, він міг взяти без жодного опору. Жінки обожнювали його,а чоловіки йому заздрили. Зрештою жінки теж заздрили йому, а чоловіки обожнювали. Можна було б подумати, що такий пестунчик долі буде найприємнішою людиною на Землі.

Але Глокта був закінченим негідником. Прекрасним, сповненим злоби, майстерним, жахливим негідником, одночасно найкращою та найгіршою людиною в Унії. Він був оплотом одержимого егоїзму. Неприступною фортецею зарозумілості. Його здібності перевершувала тільки віра у власні здібності. Інші люди були пішаками в його грі, очками, які він здобував, реквізитом, розставленим на розкішних, живих картинах, де він становив центральну фігуру. Глокта був справжнім торнадо нікчемності, що залишав після себе недбалий слід з розтоптаних друзів, знищених кар’єр і заплямованих репутацій.

Його его сяяло від нього потужним, дивним світлом, спотворювало особистості всіх навколо, принаймні частково перетворювало їх самих в негідників. Його зверхники ставали слухняними посіпаками. Експерти пасували перед його невіглаством. Порядні чоловіки перетворювалися в мерзенних підлабузників. Розсудливі дами хіхікали наче дурні дівчиська.

Ревс колись чув, що найвідданіші послідовники гуркської віри повинні здійснити паломництво в Саркант. Так само, найбільші негідники повинні б здійснювати паломництво до Глокти. Негідники роїлися навколо нього, як мурахи біля надкушеного тістечка. Він оточив себе бандою негідників, що постійно змінювалася, зграєю інтриганів, свитою для утвердження власної величі. Негідники тягнулися за ним, як хвіст комети.

І Ревс знав, що він не кращий за інших. Коли Глокта глузував з когось, він сміявся з усіма, прагнучи всім серцем, щоб його підлабузництво зауважили. Коли гострий язик Глокти, рано чи пізно, брався за нього, він реготав ще голосніше, щасливий, що на нього звернули увагу.

-- Навчи їх! – пронизливо крикнув він, коли один із