- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (5) »
Вона витріщилася на хлопця.
— Ну не те щоб аж до кістки, — зізналася вона, — але різатися доводилось. — Він був найкумеднішим хлопцем — чи чоловіком, вона не могла сказати напевно, — якого вона колись бачила: волосся скуйовджене після сну, на обличчі кількаденна рідка білява щетина. А вигляд він мав… ну такий… дурнуватий. — Як це трапилося? — ввічливо поцікавилася вона.
Він дивився на порізаний палець, опустивши кволе підборіддя.
— Га?
— Як це сталося?
— Чорт, та звідки ж мені знати? — вигукнув він таким тоном, що давав ясно зрозуміти: відповідь на це питання не отримати ніколи. — Я копирсався у чортовому кошику зі сміттям, а там виявилося повно лез для бритви.
— Ви брат Селени? — уточнила Джинні.
— Егеж. Боже, я помру від утрати крові Не кидайте мене. Мені може знадобитися переливання крові.
— Ви наклали пов’язку?
Брат Селени відірвав поранену руку від грудей і продемонстрував її Джинні.
— Лише чортів туалетний папір. Щоб припинити кровотечу.
Я так завжди роблю, коли ріжусь під час гоління. — Він знову подивився на Джинні. — А ви хто? — раптом спитав він. — Подруга шмаркачки?
— Ми вчимося в одному класі.
— Справді А звати вас як?
— Вірджинія Меннокс.
— Так ви Джинні — уточнив він, скоса поглянувши на неї крізь окуляри. — Ви Джинні Меннокс?
— Так, — кивнула дівчина й поставила ноги поряд.
Увага брата Селени знову повернулася до пальця: вочевидь, для нього це була єдина важлива річ у всій кімнаті.
— Знаю вашу сестру, — байдужим тоном зазначив він. — Чортова задавака.
Джинні вигнула спину.
— Хто?!
— Ви чули.
— Вона не задавака!
— Чорта з два, — фиркнув Селенин брат.
— Не задавака!
— Чорта з два. Вона просто королева. Королева чортових задавак.
Джинні мовчки дивилась, як він обережно знімає з пальця товстий шар туалетного паперу і зазирає під нього.
— Ви навіть не знайомі з моєю сестрою.
— Чорта з два.
— Ну то як її звати? Як? — наполегливо спитала Джинні.
— Джоанна… Джоанна Задавака.
Джинні знову помовчала.
— Як вона виглядає — раптом спитала вона.
Жодної відповіді.
— Як вона виглядає — повторила Джинні.
— Коли б вона була хоч наполовину такою гарнюньою, якою себе вважає їй би, чорт забирай, дуже пощастило, — відповів брат Селени.
Вельми цікава відповідь, — мовчки відзначила Джинні.
— Щось не пригадую, щоб вона згадувала про тебе, — продовжила дівчина.
— Це мене дивує Навіть, чорт забирай, лякає!
— Як би там не було, вона заручена, — повідомила Джинні потайки спостерігаючи за співрозмовником. — Виходить заміж наступного місяця.
— За кого? — спитав хлопець, відводячи очі від пальця.
І Джинні повністю використала ту нагоду, що він знову дивиться на неї.
— Ти його не знаєш.
Він знову став копирсатися із заліпленою вавкою.
— Мені його шкода, — тільки й промовив брат Селени.
Джинні пирхнула.
— Кров іще йде, просто ллється. Як гадаєте, може, треба його чимось змастити? Чим помазати? Меркурохром підійде?
— Краще йодом, — порадила йому Джинні. Але трохи згодом, зрозумівши, що за даних обставин така відповідь занадто чемна, додала: — Від меркурохрома взагалі жодної користі.
— Чому це? Що з ним не так?
— Просто не годиться для таких випадків, от і все. Візьміть йод.
Хлопець знову подивився на неї.
— Але ж він щипає чи не так? Він щипає чорт зна як, га?
— Щипає — погодилася Джинні — але ж ви від цього не помрете, правда ж?
Судячи зі всього, така відповідь брата Селени не обурила, і він знову зосередив увагу на пальці додавши:
— Не люблю, коли щипає.
— Ніхто не любить.
Він кивнув на знак згоди і буркнув:
— Егеж.
Джинні трохи поспостерігала за ним іраптом заявила:
— Годі вже чіпати його.
Селенин брат так різко відсмикнув здорову руку, наче його вдарило струмом. Він навіть випрямив спину — чи, скоріше, став не так сильно горбитися, — і подивився на якийсь предмет у протилежному кінці кімнати. На його обличчі з неправильними рисами з’явився майже мрійливий вираз. Він устромив нігтя вказівного пальця здорової руки у щілину між двох передніх зубів, дістав звідти якусь крихту й повернувся до Джинні.
— П’їлиже?
— Що?
— Обідали?
Джинні похитала головою.
— Поїм, коли повернуся додому, — відповіла вона. — Мама завжди готує мені ланч і чекає доки я прийду.
— У мене в кімнаті лежить півсендвіча з куркою. Хочете? Я його не їв, нічого такого.
— Ні дякую. Чесно, не хочу.
— Але ж щойно грали в теніс. Невже не голодні?
— Не в тому справа, — пояснила Джинні й знову поклала ногу на ногу. — Просто мама завжди чекає на мене з ланчем, коли я повертаюся. Тобто коли я не їм, вона просто божеволіє.
Схоже, брат Селени прийняв таке пояснення. Принаймні він кивнув і відвернувся. Але раптом знову подивився на Джинні.
— А молока вип’єте?
— Ні дякую… але спасибі що запропонували.
Він із відсутнім виглядом нахилився і почухав голу ногу.
— Як звуть того хлопця, за якого вона виходить заміж?
— Хто, Джоанна? Дік Ґеффнер.
Брат Селени не зупиняючись чухав ногу.
— Він капітан-лейтенант на флоті — додала Джинні.
— Ну то й що…
Джинні хихикнула. Вона дивилася, як він чухає ногу, аж доки та не почервоніла. Коли ж він почав шкрябати нігтем болячку на нозі дівчина відвернулася.
— Звідки ви знаєте Джоанну? — спитала вона згодом. — Я ніколи не бачила вас у нас вдома, і взагалі…
— А я у вашому чортовому домі ніколи й не був.
Джинні почекала трохи,
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (5) »