Рипіння допомагає нам рахувати тижні. Час від часу падає дощ, буває, що й кілька днів поспіль, і тоді лишень на якусь часину виглядає сонечко, щораз холодніше, щораз дальше. А вранці віють осінні штормові вітри. Цілими днями сидимо вдома, слухаємо, як реве море, й думаємо про сірі хатинки на узбережжі, господарі яких живуть із моря і восени, і взимку.
Настають холоди. Нарешті нам пора їхати.
Пригадую одне з цього літа без подій — як я забажав купити шафку в пана Маґнуса. Я завітав до нього в один із останніх днів. Міг, звичайно, взяти з собою на пам’ять якийсь химерний камінець, стебельце трави, світлину, але забаглося мені придбати шафку з левами. Мабуть, спокусився через дату. Ото похвалишся перед друзями: глянь-те-но, оця річ із 1816 року, і натрапив я на неї в дровітні. Хто б міг подумати, що там знайдеться така вишукана шафка з такими розкішними левами! І відступиш убік, щоб гості подивилися на неї, покивали головами й сказали, що це справжня знахідка, вони теж таку хочуть, а чи немає там ще чогось подібного? І випнеш груди, наче сам її змайстрував чи принаймні здійснив подвиг — знайшов цю річ у дровітні. Мені закортіло запопасти шафку. І я подався до пана Маґнуса. — Добридень, — вітаюся. — Еге-ге-е, — відповідає він. — Маєте шафку у дровітні, — кажу йому. — Я б хотів подивитися на цю річ. Якщо схочете її продати мені. Пожвавішавши, він згідливо киває. Ну звичайно. «Крон зо п’ять можна було б дати, — розважаю я. — Десять — у крайньому разі. Більше ця шафка не вартує. Добре було б мати її». Стоїмо у дровітні, господар відчиняє шафку й дає мені заглянути всередину. Вона понищена дужче, ніж я гадав. Розтріскана, розсохла, трухлява, багато років висіла під дірявим дахом. Повна розмаїтого непотребу — іржавих цвяхів, підків, пляшечок з-під ліків. «Еге, доведеться чистити», — думаю. — Ну то що? Пан Маґнус втупився в землю й міркує. І каже: — Ге. Е. Ссста-а-аро-о-вина. Ддві-і-ісссті ро-о-ків. — Трохи понад сто, — не згоджуюся я. — Еге ж, — киває він головою, зиркнувши на дату. — То скільки? — Скажімо, двісті, — вимучує він із себе. — Двісті років? — дивуюся з його впертости. — Крон, — відказує пан Маґнус, спокійно дивлячись на мене. Їй-бо, здурів. Заправив двісті крон за такий мотлох. Я хитаю головою, бере мене на сміх. Та він, незворушний, глядить мені у вічі й покивує. — Двісті. Тут не посперечаєшся. Іду собі геть.
У штормах, у водяному пилі скінчилося літо, почалася осінь. Прийшовши з моря, вона, як безумець, шаленіє над землею й мете. І уляжеться, ставши ранньою зимою, білою зимою, осілою на гірських хребтах. Ми ще не від’їхали? Ще й досі тут? Йду гомінким містом, незабаром Різдво. Досі не можу усвідомити, що я не там, на узбережжі. Ми поверталися до міста в човні за компанію з паном Маґнусом. Він віз курчат, мав із собою також шафку. Накрив її старим коцом. Видко, боявся, що до старих подряпин на цьому хламітті додадуться нові від чогось не вартого двохсот крон. Напрочуд розумні були його очі того дня. Що ми відаємо про людей? Чи при здоровому глузді пан Маґнус, чи, може, його посіла невідступна божевільна ідея? Що він собі гадає про мене? Що я теж під владою безумної ідеї — конче придбати цю стару шафку? — Е-ге ге-е, — каже він. Не розумію, про що мова. Він, бачу, конче хоче щось висловити. Киваю, кажу «звичайно ж». — Еге-ге, — веде далі мій попутник. — Ссстто к-ро-он. Ось ці слова я второпав. Відбили мені бажання купити цю шафку. Ніякої радости не буде з неї. Пан Маґнус мав би сказати: — Тисяча крон! Але не знижувати ціну. О ні, не знижувати!
Село замів сніг. Море живе повнокровно, це єдина по-справжньому жива істота тепер, коли все замерзло й заклякло. У Святвечір, як мені оповідали, пан Маґнус виходить на берег моря, вистоює там і егегекає сам до себе. Розмовляє з неспокійним темним фіордом. — Еге! — каже. Це означає: — Привіт кожному з вас! Привіт, море! А ми в наших містах не розуміємо цього. Міста скували нас. Думаємо про світ, повен зовсім іншого неспокою.
Переклад зі шведської Олега Короля. Переклад підтримала Шведська культурна рада.
Copyright © The Estate of Eyvind Johnson. First published in 1934 by Albert Bonniers forlag, Stockholm, Sweden. Published in the Ukrainian language by arrangement with Bonnier Group Agency, Stockholm, Sweden.
Ю 49 Юнсон E. Ще раз, капітане! / Ейвінд Юнсон; [пер. зі швед. Король О.]. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 152 с. ISBN 978-966-2362-73-2
© Видавництво «Крок», 2013 © Король О., переклад, 2013 © Юра Пікасо, дизайн, 2013 © The Estate of Eyvind lohnson, 2011
ISBN 978-966-2362-73-2
Зміст I Тяжка мить • 8 У Гаґелів • 25 Бурелл знесилюється • 43 Неспокійний час Євгенії • 61 Ще раз, капітане! • 74 II Зупинка у краю боліт • 82 Ґабрієль-підкидьок • 93 Зимова гра • 100 III На новій дорозі • 116 Молодь за часів війни • 122 Довгобородий • 130 IV Дійсність • 138 Пан Маґнус • 143
Літературно-художнє видання
Ейвінд Юнсон Ще раз, капітане!
Переклад зі шведської Олега Короля
Редактор: Олег Король Дизайн обкладинки, ориґінал-макет і верстання: Юра Пікасо
Підписано до друку 01.04.13. Формат 60х84/16 Друк офсетний. Гарнітура РТ Serif. 8,7 умов. друк. арк. Наклад 500 прим. Зам. № 73
Видавництво «Крок» Свідоцтво ДК № 3538 від 30.07.2009 р. вул. Гайова, 56, м. Тернопіль, 46006 тел. +38 (0352)24-84-36 info@krokbooks.com www.KrokBooks.com
Віддруковано з готових діапозитивів в друкарні ТОВ “Друкарня “Рута” (свід. Серія ДК № 4060 від 29.04.2011 р.) м. Кам’янець-Подільський, вул. Пархоменка, 1 тел. 0 38 494 22 50, drukruta@ukr.net
Пригадую одне з цього літа без подій — як я забажав купити шафку в пана Маґнуса. Я завітав до нього в один із останніх днів. Міг, звичайно, взяти з собою на пам’ять якийсь химерний камінець, стебельце трави, світлину, але забаглося мені придбати шафку з левами. Мабуть, спокусився через дату. Ото похвалишся перед друзями: глянь-те-но, оця річ із 1816 року, і натрапив я на неї в дровітні. Хто б міг подумати, що там знайдеться така вишукана шафка з такими розкішними левами! І відступиш убік, щоб гості подивилися на неї, покивали головами й сказали, що це справжня знахідка, вони теж таку хочуть, а чи немає там ще чогось подібного? І випнеш груди, наче сам її змайстрував чи принаймні здійснив подвиг — знайшов цю річ у дровітні. Мені закортіло запопасти шафку. І я подався до пана Маґнуса. — Добридень, — вітаюся. — Еге-ге-е, — відповідає він. — Маєте шафку у дровітні, — кажу йому. — Я б хотів подивитися на цю річ. Якщо схочете її продати мені. Пожвавішавши, він згідливо киває. Ну звичайно. «Крон зо п’ять можна було б дати, — розважаю я. — Десять — у крайньому разі. Більше ця шафка не вартує. Добре було б мати її». Стоїмо у дровітні, господар відчиняє шафку й дає мені заглянути всередину. Вона понищена дужче, ніж я гадав. Розтріскана, розсохла, трухлява, багато років висіла під дірявим дахом. Повна розмаїтого непотребу — іржавих цвяхів, підків, пляшечок з-під ліків. «Еге, доведеться чистити», — думаю. — Ну то що? Пан Маґнус втупився в землю й міркує. І каже: — Ге. Е. Ссста-а-аро-о-вина. Ддві-і-ісссті ро-о-ків. — Трохи понад сто, — не згоджуюся я. — Еге ж, — киває він головою, зиркнувши на дату. — То скільки? — Скажімо, двісті, — вимучує він із себе. — Двісті років? — дивуюся з його впертости. — Крон, — відказує пан Маґнус, спокійно дивлячись на мене. Їй-бо, здурів. Заправив двісті крон за такий мотлох. Я хитаю головою, бере мене на сміх. Та він, незворушний, глядить мені у вічі й покивує. — Двісті. Тут не посперечаєшся. Іду собі геть.
У штормах, у водяному пилі скінчилося літо, почалася осінь. Прийшовши з моря, вона, як безумець, шаленіє над землею й мете. І уляжеться, ставши ранньою зимою, білою зимою, осілою на гірських хребтах. Ми ще не від’їхали? Ще й досі тут? Йду гомінким містом, незабаром Різдво. Досі не можу усвідомити, що я не там, на узбережжі. Ми поверталися до міста в човні за компанію з паном Маґнусом. Він віз курчат, мав із собою також шафку. Накрив її старим коцом. Видко, боявся, що до старих подряпин на цьому хламітті додадуться нові від чогось не вартого двохсот крон. Напрочуд розумні були його очі того дня. Що ми відаємо про людей? Чи при здоровому глузді пан Маґнус, чи, може, його посіла невідступна божевільна ідея? Що він собі гадає про мене? Що я теж під владою безумної ідеї — конче придбати цю стару шафку? — Е-ге ге-е, — каже він. Не розумію, про що мова. Він, бачу, конче хоче щось висловити. Киваю, кажу «звичайно ж». — Еге-ге, — веде далі мій попутник. — Ссстто к-ро-он. Ось ці слова я второпав. Відбили мені бажання купити цю шафку. Ніякої радости не буде з неї. Пан Маґнус мав би сказати: — Тисяча крон! Але не знижувати ціну. О ні, не знижувати!
Село замів сніг. Море живе повнокровно, це єдина по-справжньому жива істота тепер, коли все замерзло й заклякло. У Святвечір, як мені оповідали, пан Маґнус виходить на берег моря, вистоює там і егегекає сам до себе. Розмовляє з неспокійним темним фіордом. — Еге! — каже. Це означає: — Привіт кожному з вас! Привіт, море! А ми в наших містах не розуміємо цього. Міста скували нас. Думаємо про світ, повен зовсім іншого неспокою.
Інформація видавця
ББК 821.113.6 Ю 49Переклад зі шведської Олега Короля. Переклад підтримала Шведська культурна рада.
Copyright © The Estate of Eyvind Johnson. First published in 1934 by Albert Bonniers forlag, Stockholm, Sweden. Published in the Ukrainian language by arrangement with Bonnier Group Agency, Stockholm, Sweden.
Ю 49 Юнсон E. Ще раз, капітане! / Ейвінд Юнсон; [пер. зі швед. Король О.]. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 152 с. ISBN 978-966-2362-73-2
© Видавництво «Крок», 2013 © Король О., переклад, 2013 © Юра Пікасо, дизайн, 2013 © The Estate of Eyvind lohnson, 2011
ISBN 978-966-2362-73-2
Зміст I Тяжка мить • 8 У Гаґелів • 25 Бурелл знесилюється • 43 Неспокійний час Євгенії • 61 Ще раз, капітане! • 74 II Зупинка у краю боліт • 82 Ґабрієль-підкидьок • 93 Зимова гра • 100 III На новій дорозі • 116 Молодь за часів війни • 122 Довгобородий • 130 IV Дійсність • 138 Пан Маґнус • 143
Літературно-художнє видання
Ейвінд Юнсон Ще раз, капітане!
Переклад зі шведської Олега Короля
Редактор: Олег Король Дизайн обкладинки, ориґінал-макет і верстання: Юра Пікасо
Підписано до друку 01.04.13. Формат 60х84/16 Друк офсетний. Гарнітура РТ Serif. 8,7 умов. друк. арк. Наклад 500 прим. Зам. № 73
Видавництво «Крок» Свідоцтво ДК № 3538 від 30.07.2009 р. вул. Гайова, 56, м. Тернопіль, 46006 тел. +38 (0352)24-84-36 info@krokbooks.com www.KrokBooks.com
Віддруковано з готових діапозитивів в друкарні ТОВ “Друкарня “Рута” (свід. Серія ДК № 4060 від 29.04.2011 р.) м. Кам’янець-Подільський, вул. Пархоменка, 1 тел. 0 38 494 22 50, drukruta@ukr.net