не можна палити.
АНДРЕА: Хто мене зупинить?.. Це ж не літак.
БОРИС: Ходімо... Ми не можемо сидіти тут вічно.
АНДРЕА: Слухай, ти ж мало не розчавив його маму!
БОРИС Так...
Вони вибухають реготом.
АНДРЕА: Коли я побачила її на асфальті, то на мить вирішила, що вона мертва.
БОРИС: Я теж.
Пауза.
АНДРЕА: Я рада, що він тебе хоч трохи заспокоїв.
БОРИС: Та що він знає... Дає мені уроки бухгалтерії... Ніхто не в змозі дати мені пораду... (Дивиться на себе у дзеркалі). Ну й пика у мене! Тільки поглянь на ці мішки під очима, на зморшки... Можна подумати, що це Елай Воллак на схилі літ...
АНДРЕА: Це хто?
БОРИС: Ти що, не знаєш, хто такий Елай Воллак? Це той тип, що танцює з Мерилін Монро у фільмі «Неприкаяні». Тоді такі пики вважали за норму.
АНДРЕА: Для мене ти навіть привабливіший, ніж чотири роки тому.
БОРИС: Схибнута ти...
АНДРЕА: Не буду сперечатися.
БОРИС: Тобі лікуватися треба.
АНДРЕА: Ненавиджу тебе...
Вони обіймаються просто в кабінці.
АНДРЕА: Чому ти звідти пішов?
БОРИС: Трохи позбиткувалися з тебе — і я вирішив піти.
Вони обіймаються ще міцніше, роздягають одне одного, сповзають з унітаза на підлогу...
АНДРЕА: Мій бідолашний невдаха...
БОРИС: Вона все розкаже Патриції...
АНДРЕА: Справді, вдалий вибір ресторану...
БОРИС: Закрий свого рота...
Заходить Івонна, вона трохи похитується, сумочку міцно тримає в руках, притуливши до грудей.
Дверцята кабінки широко прочинені.
Івонна бачить пару, що кохається на підлозі, раніше, ніж вони помічають її.
Коли ж Андреа і Борис її нарешті бачать, вони підводяться і квапливо поправляють одяг.
Загальне сум’яття.
Андреа приводить до ладу кабінку і ввічливо пропускає Івонну.
Івонна, похитуючись, заходить до кабінки — і відразу виходить.
ІВОННА: Хотіла вас запитати... Знаю, що момент не... Та все ж... Просто для відома... Можна поєднувати «Пронтал» з «Екс-Траланом»?
АНДРЕА: Ви приймаєте «Пронтал», щоб заснути?
ІВОННА: Так, перед сном. Ідеальне снодійне.
АНДРЕА: Між ними немає нічого спільного.
ІВОННА: Тобто можна приймати одночасно?
АНДРЕА: Теоретично — так.
ІВОННА: Дякую! І даруйте, що завадила вам...
Старенька, похитуючись і міцно тримаючи сумочку, повертається до кабінки.
ІВОННА: Мені паморочиться... Певно, через машину... Або я просто випила надто багато...
Вона зачиняє дверцята.
Андреа і Борис залишаються на місці, не наважуючись вийти.
БОРИС: Ми вас почекаємо...
ІВОННА: О, ні, не варто, мені незручно затримувати вас!..
БОРИС: Почекаємо за дверима.
Вони виходять у коридор.
За мить з’являється Ерік.
ЕРІК: О, ви ще тут!.. Мою матір не бачили?
АНДРЕА: Вона у вбиральні... Їй трохи паморочилося... Тож ми вирішили почекати, поки вона вийде.
Ерік трохи стоїть перед дверима, потім стукає.
ЕРІК: Мамо?.. Мамо, з тобою все гаразд?
ІВОННА: Ні...
ЕРІК: Що сталося?!
АНДРЕА: Івонно, що з вами?
ІВОННА: Книжечка у воду впала...
АНДРЕА: Можете нам відчинити?
ІВОННА: Моя книжечка у страусовій шкірі...
ЕРІК: Мамо, відчиняй!
Івонна відчиняє. І миттю нахиляється над унітазом. Інші нахиляються теж.
ІВОННА: Я туди все записую... І тепер вона зникла!
ЕРІК: Навіщо тобі блокнот у туалеті?
АНДРЕА: Дозвольте... (Пхає руку в унітаз і дістає звідти книжечку).
ІВОННА: Ого! Красно дякую!
Усі метушаться: Ерік змиває воду, Андреа полоще книжечку під краном. Потім сушить її дуже гучним феном.
ЕРІК: Чому твоя сумочка розстебнута? Ти впевнена, що більше нічого не загубилось?
ІВОННА: Вона вже не застібається!
ЕРІК: Добре вона застібається! Як ти почуваєшся?
ІВОННА: Трохи ніби в тумані... Дякую, пані! Знаєте, у мене в цій книжечці геть усе...
ЕРІК: Мов у тумані, кажеш?
Заходить Франсуаза.
ФРАНСУАЗА: Що тут відбувається?
ЕРІК: Мама мов у тумані.
ФРАНСУАЗА: Це правда, Івонно?
ІВОННА: Певно, я багато випила.
БОРИС: Можливо, це через невдале поєднання...
ФРАНСУАЗА: Поєднання? Яке поєднання, Івонно?
ІВОННА: Відчепися. Набридла.
ФРАНСУАЗА: У неї дуже кепський вигляд!
ІВОННА: Франсуазо, звертайся безпосередньо до мене!
АНДРЕА: Посидьте хвилинку... (Тягне Івонну до кабінки і саджає її на кришку унітаза). Дихайте. Глибше... Отак. Зараз минеться... «Пронтал» краще не змішувати з алкоголем... (Івонна простягає до неї руку).
ІВОННА: Ви така мила!
АНДРЕА: Все буде гаразд.
ФРАНСУАЗА: І що далі, Еріку?
ЕРІК: Почекаймо... Треба трохи почекати, поки мамі не стане ліпше, — тоді підемо вечеряти... Стіл уже готовий. Всередині, через комарів. Симпатичний круглий стіл... Ти ж не проти?
ФРАНСУАЗА: Звісно, ні... Що ж, чекаю у коридорі.
ЕРІК: Слухай, тут прокажених немає!
ФРАНСУАЗА: Не товктися ж нам тут усім!
АНДРЕА: А знаєте що, Франсуазо? Якщо вже вам так кортить, то можете все розповісти Патриції. Я вам дозволяю.
ФРАНСУАЗА: Найкраще за сьогодні!
ЕРІК: Вона цього не зробить.
ФРАНСУАЗА: Серйозно?! Невже?
АНДРЕА: Навпаки. Зробіть це обов’язково.
ФРАНСУАЗА: Мадам, мені «зелене світло» вмикати не треба. Красно дякую! Скажу чесно: як на мене, ваше зауваження — протиприродне. І це ще м’яко кажучи!
АНДРЕА: Тепер ви зовсім інша. Коли ви заговорили про свого батька, я подумала: отакої, то насправді ця дівуля досить меланхолійна! І засмутилась, бо намагаюся тримати меланхолійних людей від себе на відстані...
ФРАНСУАЗА: Я не меланхолійна.
АНДРЕА: Як скажете.
ФРАНСУАЗА: І дуже тішуся цим.
АНДРЕА: Ваша правда... І все ж трішечки меланхолії у вас є...
ФРАНСУАЗА: Ми у вбиральні, а ви влаштували філософську дискусію! Я б на вашому місці стримувала свій апломб!
БОРИС: Франсуазо, ти ніколи не потрапиш на її місце. Ти ж утілення цноти.
ФРАНСУАЗА: Давай, ображай мене! Вперед!
ЕРІК: Друзі, мені здається, що ми ступили на непевний шлях. І ставимо себе у смішне становище.
ФРАНСУАЗА: О, ще не все — веди з кінця!
ЕРІК: Люба, це їхнє життя! Дай їм спокій.
ФРАНСУАЗА: А чого вони досі тут? Чого?!
ІВОННА: Франсуазо, чому ти так репетуєш? Годі вже волати, у мене від тебе вуха болять!
ЕРІК: Вони залишилися, бо мамі велося зле.
ФРАНСУАЗА: Та їй вічно зле! Чому ми аж зі шкіри ліземо, щоб їй догодити? Хіба не можна відвезти її куди подалі — і не влаштовувати драм!
ІВОННА: Тебе ніхто не запрошував.
ЕРІК: Цей ресторан обрала Франсуаза. І тільки тому, що тут ти можеш скуштувати свої улюблені устриці Ґійярдо!
ІВОННА: Мене нудить, я не хочу устриць...
ЕРІК: То ми скасовуємо замовлення? Вертаємося додому?
ІВОННА: О, це влаштувало б усіх!
ФРАНСУАЗА: Більше не можу. Дістала!
ІВОННА (до Андреа): Ось він, найгірший наслідок старості. Стаєш
ЛитВек: бестселлеры месяца
