батько склепав дитину ромці, сидів би ти зараз у візку, а брат грав би поруч на скрипці...

ФРАНСУАЗА (піднімає келих): З днем народження, Івонно!

Всі вітають і цокаються.

ЕРІК (до Андреа): А ви не будете пити? Неввічливо, коли всі цокаються...

АНДРЕА: Не вживаю алкоголь. Принаймні зараз... Чесно кажучи, я зараз на дієті... І не дуже вмію стримувати себе...

ФРАНСУАЗА (робить знак офіціантові): Хочете щось інше? Води з газом?

АНДРЕА: Дякую. Так, води.

ЕРІК: А знаєте, звідки звичка цокатися?.. Колись давно, коли стримуватися ніхто й не збирався, люди вирішували проблеми, зазвичай, за допомогою отрути. Тож коли хтось запрошував тебе і наливав вина, то ти стукав свій келих об його келих (тоді їх робили з металу), сподіваючись, що краплі перехлюпнуться через край і потраплять до келиха співрозмовника. Після чого ви дивилися в очі одне одному, і кожен сподівався, що інший вип’є першим.

БОРИС: Мені слід було народитися в ту добу.

ФРАНСУАЗА (до Бориса): Як ваші діти? Патриція казала, що Палому прийняли до Академії співу Аквітанії.

БОРИС: Саме так.

ФРАНСУАЗА: Чудово! А як Жульєн?

БОРИС: Турист. Люб’язний і байдужий.

Андреа приносять склянку з водою — і вона недбало кидає туди розчинну піґулку.

ФРАНСУАЗА: Дайте йому час. Жульєн іще зо­всім юний. На минулих вихідних Ерік умовив мене — а я ж ніколи зі школою нікуди не їжджу! — поїхати з усіма дітьми на мис Ферре. З нашими дітьми, з його, з друзями та їхніми дітьми, там був іще син мого колишнього чоловіка, просто нестерпний хлопчина. Ми відвідали виставку на Маяку. У кінці дня я ледве стримувалася, щоб не стрибнути сторчголов зі скелі.

ЕРІК: Дуже приємна прогулянка вийшла, ми стільки сміялися! Дітей ви залишили на мене — і я був радий.

АНДРЕА: Давно ви у шлюбі?

ФРАНСУАЗА: Два з половиною роки. Однак ми не у шлюбі.

ЕРІК: Я ще її перевіряю. Наприклад, Маяк — мінус кілька балів.

ФРАНСУАЗА: А у вас є діти... даруйте, забула ваше ім’я?

АНДРЕА: Андреа.

ФРАНСУАЗА: Авжеж, Андреа!

АНДРЕА: Дівчинка. Дев’ять років.

ІВОННА: І як її звати?

АНДРЕА: Софі.

ІВОННА: Ще одна Софі! Ви щось вживаєте?

АНДРЕА: «Паралазол» з кодеїном.

ІВОННА: Знаю такий.

ЕРІК: У вас з головою все добре?

ІВОННА: Мадам аптекарко...

АНДРЕА: Будь ласка, звіть мене Андреа... Мені, звичайно, приємно, коли мене називають аптекаркою, та я просто помічниця в аптеці. Готую ліки.

ІВОННА: Ці йолопи переконують мене, що під час люмбаго слід припинити приймати «Екс-Тралан»! Знаєте, у мене так болів поперек!.. Та я помітила, що ці ліки ніби оживлюють мене, тож я таки приймаю по одній піґулці на день. Можна ж, правда? Я так люблю зранку ковтати «Екс-Тралан»!

АНДРЕА: Можна. До складу входить трохи морфіну.

ЕРІК: Але ж не вживати морфін щодня?!

АНДРЕА: Від однієї піґулки їй нічого не буде.

ІВОННА: І це допомагає проти мого артрозу.

ЕРІК: Де міститься ваша аптека?

АНДРЕА: Я працюю у Фрежані.

ІВОННА: Дуже далеко...

БОРИС: Думаю, ми скоро залишимо вас...

ЕРІК: Хоча б п’ять хвилин!

ФРАНСУАЗА (пошепки, бо не знає, чи Андреа у курсі справи): Ти все залагодив?..

БОРИС: Іде своїм пливом.

ФРАНСУАЗА (так само): Ерікові все відомо... Патриція дозволила розповісти... Він може дати кілька порад, якщо хочеш...

ЕРІК: Я йому не потрібний...

ФРАНСУАЗА: Ти ж голова юридичного відділу, це твоя спеціальність...

ЕРІК: Франсуазо, мені немає чого тут сказати... (до Бориса) Не думайте, що... Перейдемо на «ти», гаразд? Так простіше.

БОРИС: Звісно, можна на «ти».

ІВОННА: Хто мені наллє? Я у дірі й не можу поворухнутися!

ЕРІК (наповнює шампанським келих і передає їй): Оливок хочеш?

ІВОННА: Ні. Комарі атакують мою зачіску!

ФРАНСУАЗА: Мене теж обсіли. Що це за вечір такий?!

АНДРЕА: У мене є пшикавка.

ІВОННА: Буду вдячна, якщо ви обприскаєте мене.

Андреа щедро обприскує Івонну. Потім іще раз обприскує себе. Також обприскує сумочку Івонни. Та страшенно радіє. Вони сміються.

Андреа готова будь-кого «підірвати» своєю бомбою. Усім начебто весело.

ЕРІК: Мамо, ти там жива ще?

ІВОННА: На мене напав тигровий комар.

БОРИС: Слухайте, Еріку... можливо, ви знаєте... ти знаєш когось в арбітражному суді?

ЕРІК: Дай подумати... хвилинку... Мабуть, ні.

БОРИС: Мені треба виграти час, щоб не йти на допит.

ЕРІК: Вимагають оплатити пасив? Із казначейством ти у яких стосунках?

БОРИС: Я не плачу собі вже три місяці, а два­дцять шостого — термін чергового платежу. Не думаю, що така історія може пройти.

ЕРІК: Тоді подавай звітність негайно. Але я не раджу тобі йти туди особисто. Може, ти й знаєш дещо із права, але почнеш рюмсати — а їх це лякає.

ІВОННА: На що схожий тигровий комар? Кажуть, нібито він менший, ніж звичайний...

ЕРІК: Мамо, вибач, я зайнятий... Знайди повірника. Пошукай, трапляються справжні «зубри». Зв’яжися з ним до початку процедури.

ІВОННА: Поки ви шукали свої окуляри, він вас укусив — тепер у вас буде лихоманка денґе!

ФРАНСУАЗА (півголосом): Івонно, будь ласка, хвилинку, це дуже важливо...

ЕРІК: Потрібна людина, яка користується довірою у судді, котрий веде справу про банкротство, — коли його призначать, ти вже нічого не зможеш зробити. Розумієш? Ключ до цієї справи — суддя. Він попросить тебе скласти план виходу з кризи. Покажи йому, що можеш викрутитися без своїх терас...

БОРИС: Веранд...

ЕРІК: Авжеж, веранд. У мене є кузен, який скалічив верандами всю Бретань...

ФРАНСУАЗА: Еріку!

ЕРІК: Та ні, я просто... справа не в цьому!.. Суддів лякає розширення компаній, вихід на нові ринки. Це непереконливо. Не чекай, коли тебе викличуть, першим запропонуй їм вартий довіри план. Не треба хитрувати, не треба вигадувати. Склади щось справжнє.

БОРИС: Боюся, що буде ліквідація.

ЕРІК: Казна-що! Судячи з того, що відомо мені, немає жодних причин присуджувати тобі ліквідацію. Потрібні план відновлення компанії, відмова від витратного виробництва, зосередження на core business^[2] і злет!

БОРИС: Дуже сподіваюся, що це так.

ЕРІК: Насправді це дрібниця.

ФРАНСУАЗА: Еріку, не перебільшуй.

ЕРІК: Авжеж, це дрібниця! Таких справ повно!.. Мамо, ти не хочеш пересісти у крісло? Ти майже втонула у цій канапі...

Івонна майже лежить — він піднімає її.

ІВОННА: Мені й так добре!

АНДРЕА: Виходить, цей вовк радше страшний, ніж лихий.

БОРИС: Ще невідомо...

АНДРЕА: Я так і знала — ти згущував фарби!

БОРИС: Подивимось...

АНДРЕА: Чоловіки завжди схильні перебільшувати.

ЕРІК: О, це точно не про мене! Даруйте, але я переконаний, що ми просто повинні скуштувати всього. Якщо хочете — це наш моральний обов’язок. Ми — як мухи у патоці!

ФРАНСУАЗА (до Івонни, яка доливає собі):