Стівен Кінг "На Слайд-інн-роуд"(On slide inn road).

Правовласник люб'язно виклав оповідання у вільний доступ.

Рік публікації 30 жовтня 2020 р.

Дідусів допотопний універсал "Б'юїк" повзе по ґрунтовій дорозі зі швидкістю двадцять миль на годину. Френк Браун веде машину, примруживши очі й стиснувши губи в тонку білу лінію. Його дружина, Корін, сидить поруч з Айпадом на колінах, і коли Френк питає її, чи правильно вони їдуть, вона відповідає, що курс правильний, так тримати: через шість, максимум вісім миль, вони доберуться до головної дороги, а далі стриб-скок -- і вони на магістралі. Вона не говорить, що миготлива синя точка, що відзначає їх місце розташування, пропала п'ять хвилин тому, і карта зависла. Вони одружені чотирнадцять років і по обличчю чоловіка Корін бачить, в якому він зараз стані. На його обличчі написано, що він може розгніватися у будь-яку хвилину.

На просторому задньому сидінні розмістилися Біллі Браун і Мері Браун - пліч-о-пліч від дідуся, який поставив свої ноги в великих чорних черевиках з боків від горбка карданного валу. Біллі - одинадцять. Мері -- дев'ять. Дідусеві -- сімдесят п'ять, і він, наскільки міг судити його син, та ще скалка в дупі, і занадто старий для таких маленьких онуків, але так уже скоїлося. Коли вони виїхали з Фалмуту в Деррі відвідати присмертну сестру дідуся, він теревенив без зупинки, в основному про спортивну сумку на задньому сидінні. У ній лежали бейсбольні сувеніри бабусі. Вона просто не тямила себе від бейсболу, каже він їм. Там бейсбольні картки, які коштують справжнє багатство (в чому Френк Браун ой як сумнівається), її рукавичка з софтболу часів коледжу, підписана Домом ДіМаджо (англ Dom DiMaggio), і найголовніша цінність -- бита "Луїсвіль-Слаґґер" (англ. Louisville Slugger) з автографом Теда Вільямса. Вона виграла її в благодійному розіграші фонду Джиммі за рік до того, як Тед Вільямс (англ. Splendid Splinter (Теодор Семюель Вільямс - американський професійний бейсболіст і менеджер. Він провів всю свою 19-річну кар'єру в бейсболі у Вищій лізі, насамперед як лівий боксер "Бостона Ред Сокс" (англ. Boston Red Sox) з 1939 по 1960 рік; його кар'єра була перервана військовою службою під час Другої світової та Корейської війни.)) оголосив про вихід.

-- Тедді-чемпіон був у Кореї, чи знаєте, -- каже дідусь дітям. -- Літав туди бомбити бісових косооких.

-- Не те слово, яке потрібно знати дітям, -- каже, без особливої ​​надії, Корін з переднього сидіння. Її тесть виріс в неполіткоректні часи й відтоді не змінився. Вона також хотіла запитати, навіщо вмирущій, в напівкоматозному стані вісімдесятирічній бабусі бита і рукавичка, але промовчала. Дональд Браун ніколи особливо не говорив про свою сестру -- ні поганого, ні хорошого -- але повинен був щось відчувати до неї, інакше не настояв би на цій поїздці. Він наполіг їхати на його старому "Б'юіку". Тому що він просторий, і, як він сказав, знає короткий шлях, який може бути трохи жорсткуватим. Він мав рацію в обох випадках.

Він також запхав у сумку стопку старих коміксів. "Добротне читво для молоді в дорозі", -- сказав він. Біллі було насрати на старі комікси -- він грав на своєму айфоні, -- але Мері піднялася на колінах, залізла в багажний відсік, розстебнула дідову сумку і витягла стопку коміксів. В основному ніякі (англ., cruddy (сирі, грубі)), але є і декілька непоганих. У цьому, що вона зараз читає, Бетті та Вероніка знаходяться в стані війни (англ., are fighting over (сваряться)) через Арчі, смикаючи один одного за волосся тощо.

-- Знаєте, що: в минулі дні можна було дістатися до стадіону Фенвею, витративши три долари на бензин, -- каже дідусь. -- Можна було піти на гру, зачепити хот-дог і пиво ...

-- І отримати здачу з п'ятірки, -- бурчить Френк, сидячи за кермом.

-- Саме так! - вигукує дідусь. - Як пити дати! На першій грі, що я подивився з сестрою, Елліс Кіндер був пітчер, а Хут Еверс стояв в центрі поля. Ох, як же він бив! Один раз м'яч відлетів через праву огорожу і бабуся так раділа, що розсипала весь попкорн!

Біллі Браун срати хотів на бейсбол.

-- Дідусь, чому ти так любиш сидіти посередині? Тобі ж доводиться розставляти ноги.

-- Я даю своїм "фаберже" провітритися, (англ. “I’m giving my balls an airing,”) --- відповідає дідусь.

-- Яким "фаберже"? (англ. “What balls?”) -- запитує Мері й хмуриться, коли Біллі сміється.

Корін обертається назад.

-- Ну, досить, дідусю, -- каже вона. - Ми веземо вас побачити сестру, і ми їдемо в вашій старій машині, як ви того й хотіли, так що ...

-- І вона споживає паливо так, що й не повірите, -- говорить Френк.

Корін пропускає його слова повз вуха; вона пильно дивиться на дідуся.

-- Ми надаємо вам послугу. Так що надайте одну мені: ніяких непристойних розмов.

Дідусь відповідає, що більше не буде, перепрошує, і скалить свої зубні протези в усмішці, ніби говорячи, що він буде робити все, що йому, курва, захочеться.

-- Які "фаберже"? -- наполягає Мері.

-- Бейсбольні, -- відповідає Біллі. -- Дідусь говорив про бейсбол. Читай свої картинки і не дзявкай. Не біси мене. Я дійшов до п'ятого рівня.

-- Якби бабця народилася з "фаберже", вона б стала справжнім профі, -- каже дідусь. -- Ця курва колись була "моцна".

-- Дональде! -- майже викрикує Корін Браун. -- Досить вже!

-- Так, була, -- похмуро промовляє старий. -- Грала в команді Університету Мена, яка брала участь в жіночій Світовій серії. Дійшла до самого Оклахома-Ситі й ледь не потрапила в торнадо!

Френк не бере участі в розмові, тільки дивиться вперед на дорогу, на яку йому не слід було звертати, і дякує Богові, що не відхилив пропозицію свого батька і не взяв "Вольво". Дорога стає дедалі вужче? Йому здається, що так. Вона стає жорсткіша?

Він упевнений, що так. Навіть її назва здається Френку якоюсь потворною. Ну хто назве дорогу, нехай і таку гівняну, як ця, Слайд-Інн-Роуд (можна приблизно перекласти як "дорога імені "слизького трактиру"?) Дідусь сказав, що це найкоротший шлях до шосе 196, з чим погодилася Корін, звірившись з Айпадом, і хоча Френк не поціновувач коротких шляхів (як банкір він знає, що вони завжди ведуть до неприємностей), спочатку його підкупило рівне чорне покриття. Однак незабаром покриття змінилося ґрунтом, а через милю-іншу ґрунт перетворився у тверде вибоїсте нашарування, заросле з боків високою травою, золотушником і соняшниками. Вони їдуть по "пральній дошці", від чого "Б'юїк" трясеться, мов пес після ванни. Йому було б начхати, якби цей древній детройтський мастодонт, це непорозуміння, яке пожирає бензин, розвалилося б на частини від тряски, не перебувай вони десь у дідька