загибеллю картини; навпаки, разом з бідною своєю Олесею приніс якось важку золоту раму, поставив перед тим місцем, де стояла колись картина, сподіваючись, що все повернеться на круги своя. Та дарма. Вже нічого не змінилося в об’ємному цьому світі, й більше художник не побачив своєї хлібини ніколи. Довелося тягти раму назад, у багетну майстерню.
Після цього Д. В. Смаглій вже не пробував писати тематичні картини, боячись різних несподіваних ускладнень. Приїздили до нього з різних усюд, просили, Отар Іванович Гелбахіані давав великі гроші, благав намалювати корову мічурінську голландсько-костромської породи для свого радгоспу – спритний був дядько, думав сусідів своїх обскакати по надоях, та Д. В. Смаглій був невблаганний. Навіть жінці одній відмовив, яка руки йому цілувала, просила намалювати портрет доньки скоєї, що загинула в шахті під час обвалу, – але і тут Д. В. Смаглій тільки похитав головою і на фото дівчини дивитися не схотів. Бо зрозумів він, що вже не бути йому великим художником, не виставляти йому свої картини у найліпших виставочних залах, через те що не знає він якоїсь найголовнішої таємниці, без якої в мистецтві й кроку не руш. Тому Д. В. Смаглій повністю сконцентрував свої зусилля на виготовленні скульптурних прикрас та оформленні різних народних свят – ярмарків, Днів урожаю і т. д. Замовленнями завжди художник наш забезпечений, завдяки дбайливому піклуванню дирекції Яропільського відділення Художнього фонду.
Кількома десятиліттями пізніше історією з хлібом зацікавилися вчені з Інституту енергетичних та фізичних перетворень, зокрема Сидір Миколайович Холодний – син відомого нам анатома, професора Миколи Сидоровича Холодного. Почалися розшуки тих дітей, що колись скуштували хліба Д. В. Смаглія, пішли дослідження, розпитування, психологічні та інші тести. І виявилося, що всі, хто їв той дивний хліб, люди на той час дорослі, навіть старі, все життя відзначалися винятково розвиненою фантазією, вразливістю. Визнаю наостанці, читачі мої доброчесні, – як перед лицем совісті святої, – що і я таки скуштував того Смаглієвого хліба, про що ніколи нікому не мовив. Не втримався, голодний був.. За вчинок цей антихудожній уклінно прошу мені вибачити, враховуючи літа мої похилі. Щоправда, як бачите, ніяких наслідків фантазійних хліб цей у мені не полишив: навпаки, лише посилив наукову доскіпливість та раціоналістично-документальний спосіб викладання відомих мені фактів.
____________________________
© ВІТЧИЗНА. – 1968. – № 7. © ЩЕРБАК Ю. М. Світлі танці минулого. – К.: Радянський письменник, 1983. © ЩЕРБАК Ю. М. Хроніка міста Ярополя: Повість. – К.: Дніпро, 1986. – 144 с. (“Романи й повісті”, № 4).
____________________________
© ВІТЧИЗНА. – 1968. – № 7. © ЩЕРБАК Ю. М. Світлі танці минулого. – К.: Радянський письменник, 1983. © ЩЕРБАК Ю. М. Хроніка міста Ярополя: Повість. – К.: Дніпро, 1986. – 144 с. (“Романи й повісті”, № 4).
