СОМЕРСЕТ МОЕМ Місяць і мідяки На жалі бритви Романи

Передмова І. О. Влодавської

Редактор Л. Н. Маєвська

Художник А. 3. Толкачова

© Український переклад,

передмова, художнє оформлення.

Видавництво «Дніпро», 1989 р.

Герої в пошуках сенсу буття

Англійський письменник Сомерсет Моем (1874‒1965) — визнаний майстер оповідання, відомий романіст, прожив довге життя і був свідком найвизначніших і найдраматичніших подій XX ст. — двох світових воєн. Великої Жовтневої соціалістичної революції. Змінювався навколишній світ, змінювалось і ставлення письменника до нього. Чіткіше окреслювалася суспільна позиція, загострювалось, ставало проникливішим соціальне та психологічне бачення.

Незважаючи на постійний читацький інтерес до творів С. Моема, критика не обдаровувала його щедрою увагою та зичливістю. Його не ввели до літературного канону: в академічних працях істориків англійської літератури ім’я С. Моема не згадувалося взагалі або називалося мимохідь. У «високолобих» поцінувачів літератури він не викликав цікавості тому, що у вік експериментаторства, формальних хитромудрощів та екскурсів у глибини підсвідомості він лишався демонстративно традиційним. За ним закріпилася репутація комерційного автора, що пише заради грошей; його твори вважали за одноденки, створені на догоду вкрай невибагливим смакам. Про нього висловлювались найсуперечніші думки. Одні звинувачували його в мізантропії, в байдужості, цинізмі, мало не в аморальності, інші вбачали у ньому сентименталіста і гуманіста. Крім того, С. Моема проголошували натуралістом, реалістом, романтиком. Писали про його загадковість, дивуючись популярності його простеньких на перший погляд творів, приписували йому подвійне життя. Певна частка істини у всіх цих твердженнях є — крім загадковості. Непростий? Як особистість — так, як письменник — ні. Суперечливий? Так. Але зовсім не загадковий. Еклектик, він прагнув створити власну філософію життя, але мало дбав про її послідовність. І хоч які суб’єктивні деякі висловлювання про нього, до їхньої суперечливості певною мірою спричинився і сам письменник.

Сомерсет Моем народився в Парижі, в родині юрисконсульта англійського посольства. Він рано осиротів, виховувався на батьківщині, в Англії, у дядька-священика. Готувався до фаху лікаря, але став письменником. Багато їздив по світу, подовгу жив у Франції.

С. Моем належав до покоління письменників, що вступили в літературу «на рубежі віків». Його сучасниками були Б. Шоу, Г. Уеллс, Дж. Голсуорсі, А. Беннет, Г. Джеймс, Е. М. Форстер, К. Маккензі, Д. Г. Лоуренс, Дж. Джойс. Із багатьма з них він був близько знайомий, багатьох пережив і сам називав себе «останньою реліквією едвардіанського віку». Це не був «вік» у власному розумінні цього слова. Історики літератури йменують так недовгий період на початку XX ст. позначений активізацією суспільної свідомості, особливою енергією заперечення та енергією пошуків. Безповоротно відходили в минуле ілюзії «стабільності», «незрушності» «ситої» Англії. Найкращі представники літератури піддавали тотальній переоцінці моральні та ідейні підвалини буржуазної вікторіанської Англії.

На відміну від Шоу, Уеллса, Голсуорсі, що вболівали за долю суспільства і, в міру своєї громадянської активності, намагалися вирішувати найгостріші його проблеми у своїй творчості, Моем неодноразово відкидав пропагандистську роль літератури й начебто ухилявся від спроб художнього вирішення значних соціальних, суспільних питань. Катаклізми, що потрясали світ, — революції, війни, — і його іноді втягуючи в свою орбіту, в твори письменника проникали тільки віддаленим відлунням. Критики, що закидали йому аполітичність у ті бурхливі, повні перемін роки, мали для цього певні підстави. Одначе все було далеко складніше. Нібито уникаючи суспільної та соціальної проблематики у своїй художній практиці, в житті Моем тривалий час займав цілком певну політичну позицію. То була позиція настроєного досить критично до свого середовища представника середнього класу, що категорично відкидав будь-які спроби зламу у суспільних відносинах і ладен був на ділі це довести. Так, 1917 року він як представник Антанти побував у Росії. Метою його поїздки було переконати Тимчасовий уряд продовжити війну з Німеччиною і перешкодити — не більше й не менше — поглибленню революції. Як відомо, місія ця не мала успіху. Але слід віддати С. Моемові належне: опинившись у революційному Петрограді, він досить тверезо оцінив обстановку, дав нищівну характеристику Керенському й іншим діячам Тимчасового уряду і переконався в нездійсненності мети своєї поїздки.

З роками письменник зрозумів невідворотність соціальних перетворень в несправедливо влаштованому світі і в своїй книжці «Підбиваючи підсумки» (1938) висловив готовність прийняти новий лад: «Тільки сліпий Може не побачити, що життя пролетаріату по великих містах — суцільні злидні й невлаштованість. Важко змиритися з тим, що люди не мають роботи, що сама робота зовсім безрадісна; що вони, а з ними і їхні дружини й дати, живуть надголодь і попереду їх не жде нічого, крім бідності. Якщо зарадити цьому може лише революція, то нехай буде революція і то чимшвидше». А 1940 року, перед загрозою фашистської агресії, він в інтерв’ю, даному кореспондентові «Нью-Йорк таймс», уперше, при всій своїй нелюбові до повчань, привселюдно заявив про моральні норми, про обов’язок перед країною як необхідні умови перемоги над фашизмом. Він засудив угодовську політику уряду Віші у Франції, з нещадною ясністю розкривши суть «дивної війни» й причини трагедії країни, що стала йому другою батьківщиною. У зв’язку з заявою уряду про необхідність за будь-яку ціну зберегти існуючий спосіб життя, він в одній зі своїх статей писав: «Якщо нація цінує щось понад свою свободу, вона втратить свободу, й іронія в тому, що коли найціннішим для неї виявляться комфорт і гроші, вона втратить і їх теж». За наказом Геббельса С. Моема внесено до «чорного списку» найлихіших ворогів «нового порядку».

Уроки історії не минулися для письменника марно, визначивши помірну, але помітну еволюцію «вліво». В останні роки життя він виказував підвищений інтерес до нашої країни, висловлював бажання відвідати її. Та роки й хвороби брали своє і завадили йому здійснити ці наміри.

Якщо в публіцистиці Моем висловлювався прямо й однозначно, то в художніх творах він, вірний певним літературним традиціям та особливостям свого обдаровання, відкидав