Дитяча енциклопедiя Етикет

Навіщо потрібен етикет?

Етикет… Це слово здається нам чимось далеким від повсякденності. Воно нагадує про старовинні замки і лицарів, королів та придворних, пишні прийоми та бали. Багато хто вважає, що етикет – це правила поведінки для «парадних» моментів життя. Але чи так це насправді? Давайте заглянемо у словник.

Як бачите, етикет охоплює всі ситуації, у яких відбувається спілкування між людьми, тобто комунікація. Тому, якщо ми живемо не в пустелі, нам аж ніяк не уникнути знайомства з ним. Відомий філософ А. Шопенгауер наводить образ, який дуже доречно відображає поведінку людей у суспільстві: «Коли люди вступають у тісне спілкування між собою, їхнє поводження нагадує дикобразів, що намагаються зігрітися в холодну зимову ніч. Їм холодно, вони притискаються один до одного, але чим сильніше вони це роблять, то болючіше вони колють один одного своїми довгими голками. Змушені через біль уколів розійтися, вони знову зближаються через холод, і так – усі ночі безперервно». Отже, етикет забезпечує оптимальну відстань між людьми, яка дає їм можливість отримувати душевне тепло і водночас позбавляє болісних «уколів».

У давні часи етикету надавалося настільки важливе значення, що майже в усіх мовах з’явилися слова, які означають вільне володіння всіма його правилами. Якщо людина почувається у сфері спілкування мов риба у воді, про неї можна сказати, що вона ввічлива. Або – в неї хороші манери. Чи ще одне, майже забуте сьогодні слово – комільфо. Воно означало людину, яка дотримувалася правил світського поводження. Французи розрізняли бонтон (гарні манери) та моветон (манери погані).

Етикет (від французького etiquette, що у свою чергу походить від грецького слова ethos – звичай, характер) – це установлений порядок поводження де-небудь (у певних соціальних колах, наприклад при дворах монархів, у дипломатичних колах і т. ін.). У сучасних умовах розрізняють повсякденний, гостьовий, діловий, військовий етикети, дипломатичний протокол і етикет тощо.

Англійці однією із загальновживаних цінностей суспільства вважали пристойність. Пристойна поведінка – це щось трохи більше за слідування правилам спілкування. Вести себе пристойно означало чітко дотримуватися моральних норм. Саме мораль вказувала, як джентльмени та леді повинні були вдягатися, рухатися, розмовляти. Втім, з часом хороші манери стали чимось на зразок дуже зручної ширми. У XX столітті ця думка висловлювалася майже відверто. Наприклад, так: «Гарні манери – це розум, освіченість, смак та стиль, які перемішані настільки майстерно, що вам уже не потрібні розум, освіченість, смак та стиль».

Хороші манери має той, хто найменшу кількість людей ставить у незручне становище.

Джонатан Свіфт

Дуже часто виникає питання: як пов’язані між собою поняття «етикет», «мораль», «пристойність», «ввічливість»… Звичайно ж, вони близькі за значенням, але чи є між ними різниця? Яке з них можна вважати найголовнішим? Давайте спробуємо розібратися в цьому питанні. Для цього, знов-таки, зазирнемо у словник. Виявляється, що все не так просто. Найближчим до поняття «етикет» є «пристойність». Словник тлумачить це слово як «правила поведінки, ввічливість». Якщо ми почнемо дошукуватися, що таке ввічливість, то дізнаємося, що це, знову-таки, дотримання правил поведінки, чемність (шанобливість). А ось слово «моральність» належить не так до зовнішнього поводження людини, як до її внутрішнього світу. Воно означає «внутрішні духовні якості, якими керується людина, етичні норми; правила поведінки, обумовлені цими якостями».

Найбільша розкіш на світі – це розкіш людського спілкування.

Сент-Екзюпері

Отже, є правила зовнішні та внутрішні. Перші з них вчать нас поводженню в певних ситуаціях. Наприклад, правила поведінки в театрі, за святковим столом, в гостях. Або правила, що стосуються одягу – куди і як слід одягатися, щоб справити потрібне враження. Другі пояснюють, чому саме ми повинні поводитися так, а не інакше. Тобто внутрішній етикет відповідає на питання «чому?», а зовнішній – на питання «як?». Внутрішні правила – це свого роду кодекс честі. Саме ним ми керуємося, коли треба зробити вибір між двома вчинками. Скажімо, ви їдете в трамваї. Сидите, дивитесь у вікно. І тут до вагона входить літня людина. Сподіваюся, ви знаєте, що треба робити – поступитися їй місцем. Але зробити це можна з різних причин:

– Якщо я буду сидіти, то всі почнуть кричати, і все одно доведеться поступитися місцем.

– Просто так заведено.

– Мабуть, бабусі важко стояти. Нехай трохи відпочине. У мене багато сил, а вона ледве на ногах тримається.

Мабуть, ви зрозуміли, що ті, хто здатен на справжнє співчуття, не будуть заглядати в довідник з етикету, щоб допомогти слабкому. В того, хто поважає інших, навіть думки не виникне поводитися нечемно чи під час бесіди не слухати співрозмовника. Людина, яка має смак, напевно не буде вбиратися, мов папуга, або ж перебирати міру з косметикою. Але є люди, які позбавлені душевної чутливості. Саме для них вивчення правил етикету перетворюється на щось нудне й нецікаве.

Навіть зграя розбійників повинна дотримуватися якоїсь моралі, аби залишатися зграєю; вони можуть грабувати увесь світ, але не один одного.

Рабіндранат Тагор

Внутрішні правила етикету не дозволяють людині поводитися некрасиво навіть тоді, коли її ніхто не бачить. Навіщо такі церемонії наодинці із собою? Все дуже просто: щоб не втратити самоповаги. Якщо ви поважаєте себе й інших, то внутрішній голос завжди підкаже, як вести себе з друзями і ворогами, дотримувати чи не дотримувати свого слова. Нібито все просто… Але не зовсім. Людей, які зовсім не мають честі та совісті, майже не існує. Навіть у злодіїв є власний кодекс честі – звичайно, дуже своєрідний, але є. Але річ у тім, що він буде різний у, скажімо, бізнесмена й безробітного, поліцейського і злодія. Навіть найсуворіша заповідь «не убий!» не є обов’язковою для військових під час бойових дій. Тому ми не можемо говорити про якісь загальнолюдські правила, коли не знаємо, що за ними приховується.

Уявіть собі таку картину: на засніжену тундру спадає вечір. Сім’я сідає до столу – батьки, їхні діти та старенький дідусь. Діти та батьки їдять м’ясо, а кістки скидають дідусеві на тарілку. Він вибирає