- Я нічого не міг зробити, окрім як поховати їх. Бачте, була невелика гроза в тику, і вони обидва стали мертві, як камінь, і чорні, як вугілля. Ось чим вони стали насправді - вугіллям. Вони розвалилися на шматки, коли ми намагалися їх зрушити. Чоловік, який стояв, мав вставні зуби. Я бачив, як вони блищали на тлі чорного. Він теж розвалився на шматки, як і його товариш, що сидів навпочіпки і дивився на нього, обидва мокрі під дощем. Обидва згоріли дотла, бачте. І - ось що змусило мене запитати щойно про прикмети - зі вставними зубами на руках і грудях мав татуювання - корону і обплутаний якір* з написом над ним «M.В.».
- Я бачив це, - швидко відповів Пайкрофт. - Такими вони і були.
- Але ж він був весь, як вугілля? - здригнувся Прічард.
- Знаєте, як стають білими написи на спаленому листі? Так от, це було саме так. Ми поховали їх у тику, а я зберіг... Але він був вашим другом, джентльмени, бачте.
Пан Хупер витягнув руку з кишені жилета... порожню.
Прічард на мить закрив обличчя руками, наче дитина, що затуляє себе від потворності.
- І думати тільки про неї в Хауракі! - пробурмотів він, - зі стрічкою для волосся на моєму пиві. «Адо», - сказала вона своїй племінниці... О, Боже мій!
«Літнього дня, під час жимолості цвітіння
Коли вся Природа, здавалось, відпочивала,
Під альтанкою, серед квітів пашіння,
Сиділа дівчина, з тим кого найбільше кохала...»,
- співали учасники пікніка, чекаючи на свій потяг у Гленгаріфі.
- Ну, не знаю, як ви до цього ставитеся, - сказав Пайкрофт, - але змушений споглядати те обличчя п'ять вечорів поспіль, я схильний допити те, що залишилося від пива, і подякувати Богу, що він мертвий!
КОМЕНТАРІ
Перша публікація «Пані Бетерст» відбулася в англійському журналі «Windsor Magazine» у вересні 1904 року. Тоді ж оповідання було надруковано і в американському журналі «Metropolitan Magazinе» з ілюстраціями Джорджа Гіббса, представлені у цьому перекладі. У цьому ж таки році у листопаді оповідання було представлене у збірці «Прямування і Відкриття» (Traffics and Discoveries) тепер з епіграфом – уривком із драми і з 133-ма відмінностями від журнальних варіантів.
Одним із персонажів «Пані Бетерст» знову став старшина Військового Флоту Пайкрофт, який вже був героєм кількох оповідань.
В одному з листів у кінці лютого 1904 року Кіплін(г) писав:
«Я написав дві історії Пайкрофта: одна — чистий фарс, а інша — остання досить примарна трагедія. Її розповідає Пайкрофт у гальмівному вагоні охоронців на узбережжі біля Саймонтауна. Мене це радує. Це швидко зникло – те, що лежало в мене у потилиці протягом років. «Пані Бетерст» — його проста й приваблива назва».
А в спогадах «Дещо про себе» (Something of Myself) Кіплін(г) розповів:
«Все, що я забрав із собою з чарівного міста Окленд (1891 рік), - це обличчя і голос жінки, яка продавала мені пиво в маленькому готелі. Вони залишалися в моїй підсвідомості до тих пір, поки десять років потому, в місцевому потягу в передмісті Кейптауна, я не почув, як старшина з Саймонстауна розповідав попутнику про жінку з Нової Зеландії, яка «ніколи не соромилася допомогти кульгавій качці або наступити ногою на скорпіона». Тоді - точно так само, як видалення ключової колоди в дерев'яному заторі запускає всю купу, - ці слова дали мені ключ до голосу і обличчя в Окленді, і історія під назвою «Пані Бетерст» прослизнула в моїй свідомості, плавно і впорядковано, як плаваюча деревина по річці з високими берегами».
Від часу публікації і по сьогодні оповідання є найбільш обговорюваним і коментованим твором Кіплін(г)а. Коментатори припускають, що «Пані Бетерст» є текстурним багатошаровим твором. Редактор оповідання Елестер Вілсон зауважує:
«Це цілком слушна точка зору, але я припускаю, досить спрощено, що, коли все сказано і зроблено, історія розповідає про руйнівний вплив, яку пристрасть може мати на двох людей. У цьому випадку йдеться про вплив жінки на чоловіка, і хоча Кіплінг не використовує слово «закоханість» (можливо, цього слова не було у лексиконі Пайкрофта), очевидно, що пані Бетерст справила такий вплив на Вікері. Зрештою, сама того не усвідомлюючи, вона є причиною загибелі Вікері. (І на це натякає епіграф.) Вище ми бачили, що сам Кіплінг описував це як трагедію».
«З «Іреніуса» Лайдена». Містифікація Кіплінга, начебто це уривок з п’єси часів перших Стюартів. Тих самих персонажів письменник вводить у свою незакінчену п’єсу «Вартування Гау», уривок з якої він розмістив як додаток до оповідання «Окопна Мадонна». Звісно, і ніякого драматурга Лайдена не існувало.
«...виловлює в живоплотах блазня». Фортуні набридає знищувати королів на тронах, і кидається за селюками і блазнями, щоб також знищити їх. Думка про те, що низькі за походженням знаходяться в живоплотах уздовж доріг, походить з Євангелія від Луки Розділ 14 Вірш 23: «І господар сказав рабові: «Піди на дороги і до загород і переконай, щоб наповнився дім мій».
«...гальмівним вагоном». Вагон охорони, обладнаний ручним гальмом, яким можуть скористатися охоронці. Такі вагони були у Великій Британії і в тих країнах, де вона була присутня, наприклад, Індія і Австралія. Звісно в Південній Африці також.
«Ось ваш Белмонт». Містечко і залізнична станція, де морська піхота Британії атакувала бурські війська, під час Другої Бурської війни.
«Moi aussi» Я також.
«...квартову пляшку» 1,14 літра.
«Ого, та це ж «Бесс»!» «Bass» - один з найвідоміших сортів англійського пива. Випускається з кінця 18 сторіччя і по сьогодні.
«...оснащенні Номер Один - завжди «муркоче Мері на Терасі»». Тобто сержант Прічард одягнутий у парадній уніформі морської піхоти, червоний кітель якої дуже впадає в око і подобається жінкам. «Муркоче Мері на Терасі» (purr Mary, on the terrace) - це каламбур на латинський девіз морської піхоти «Per Mare, Per Terram» (Морем і Суходолом).
«ex officio». По службі.
«...жебракував, як сирота Барнадо!» Правильно – Барнардо. Доктор Томас Джон Барнардо був філантропом і засновником більше сотні Будинків для сиріт. Декого з сиріт готували для Флоту.
«О, Джонс, Плювалка Джонс». В оригіналі «Spit-Kid Jones». Spitkid – це на морському жаргоні дерев’яна тарілка десь у 45 см в діаметрі для спльовування тютюну для жування, що тоді було поширено на Флоті. Ймовірно, таке прізвисько дали моряку за його великий рот. Хоча цю тарілку вішали як покарання на шию тому, кого ловили на спльовуванні тютюну десь-інде.