Гомер Іліада

Було колись під Іліоном…

«Іліада» — один із найдавніших, найвидатніших і найвеличніших творів світової літератури. Значення «Іліади» можна вимірювати не лише її впливом на світову літературу, а й кількістю мов, на які її було перекладено, числом цих перекладів, їхніх видань і перевидань.

За відтворення рідною мовою «Іліади» не раз брались і українські поети-перекладачі. І от перед нами ще один повний поетичний переклад цього епосу, що його слухають і читають люди в усьому світі вже не менше, як 2700 років. Чи лише тому, що цей віршований епічний твір такий давній, його читають і слухають — зрідка в оригіналі, а найчастіше — в перекладі різними мовами світу? Очевидно, є в ньому щось таке, що привертає до себе увагу звичайних слухачів та читачів і вчених-дослідників.

***

З «Іліади» й «Одіссеї» починається давньогрецька література. Греки ставили їх вище за все, що було створено ними в художній літературі. Автор трагедій Есхіл сказав про свої твори, що вони є лише «крихтами з розкішного бенкетного столу Гомера». Ці епічні поеми стали для греків скарбницею поезії, джерелами давньої історії і взагалі найвищої мудрості. На легендарного автора цих поем — Гомера — ми знаходимо посилання в різних літературознавчих, історичних, політичних, філософських трактатах як на найвищий авторитет. «Іліада» й «Одіссея» стали такими невід’ємними складниками античної культури, що з них починалася і ними закінчувалася всяка освіта. Слід сказати, що гаданому авторові цих епічних творів було побудовано храм Гомерейон у столиці Єгипту Александрії за правління Птолемея IV Філопатора, де Гомерові віддавали шану, як богові, перед його статуєю, яку оточували символічні зображення міст чи країв, що сперечались між собою за право бути місцем його народження. Про поширеність рукописів «Іліади» й «Одіссеї» в античному світі можна скласти уявлення хоча б із того, що більше половини знайдених у Єгипті на початку XX ст. літературних папірусів складають уривки обох епічних поем. Мова, стиль, образи, ідеї цих творів пронизують всю античну літературу. Великий грецький філософ Платон сказав про Гомера: «Цьому поетові Еллада завдячує своїм духовним розвитком». Крім їх суто поетичних достоїнств, «Іліада» й «Одіссея» цінні для нас ще й тим, що, незважаючи на властиві кожному епосові перебільшення і прикрашування зображуваного, вони розкривають перед нами картину суспільного життя грецьких племен давньоахейської епохи, героїчного віку XIII—XII ст. до н. е. і VIII ст. до н. е., на яке припадає перше оформлення «Іліади».

Отже, ім’я Гомер ми вживаємо для означення невідомих нам малоазіатських іонійських поетів VIII ст. до н. е. Остаточно «Іліада» була завершена і зафіксована на письмі, згідно з античною традицією, — десь наприкінці VI ст. до н. е. Немає сумніву в тому, що навіть і після цієї фіксації тексти обох епічних поем зазнали певних змін — скорочень і додатків (так званих інтерполяцій).

«Іліада» склалася як твір усної народної поезії, що увібрав у себе поетичні багатства так званої мікенської, чи давньоахейської, епохи. Коли цей епос виконувався мандрівними поетами (по-грецькому аойдой) і виконавцями творів (рапсодой), ще не існувало авторського права і поняття про плагіат, яких загалом не знає народна творчість. Складове письмо (так зване лінійне письмо) мікенської епохи остаточно вийшло з ужитку, до того ж його й не застосовували для запису художніх творів. Нову ж систему письма — грецький алфавіт — почали вживати, і то в дуже обмежених масштабах, лише з середини VIII ст. до н. е. Спочатку його використовували тільки для дуже коротких записів, тож твори певних авторів так званої архаїчної епохи (700—500 pp. до н. е.) спершу існували в усному виконанні, і лише в другу половину цієї епохи їх почали записувати.

У зв’язку з письмовою фіксацією художніх творів не байдужою стала ідея авторства, ідея літературної власності, чужа для общинно-родового ладу і початкових форм класового суспільства, для періоду його становлення. Отже, недоречно було б запитувати, хто був першим автором «Іліади»; лише можна констатувати, що підчас письмового запису цього твору в античному світі міцно усталилось, що автором «Іліади» та інших епічних творів (з яких ще збереглася «Одіссея») був саме Гомер. Ця особа така ж легендарна, як Езоп — гаданий автор давньогрецьких байок. Робити якісь висновки про особи авторів або про особу останнього автора «Іліади» з відомого нам тексту можна тільки в таких напрямах: вони добре обізнані з географією північно-західного узбережжя Малої Азії, їм відомі поетичні традиції мікенської епохи, вони жили наприкінці так званої «геометричної епохи» (інша назва — «темні віки», — початок залізного віку — 1100—700 pp. до н. е.). На основі реалій (матеріальної культури) й посилань на деякі історичні факти можна гадати, що між остаточною формою «Іліади» (тобто яку ми взагалі знаємо) і «Одіссеї» минуло не менше, як сто років. Це, звичайно, перекреслює можливість категорично твердити, що обидва ці епічні твори належали одному авторові. Отже, якщо ми тепер і вживаємо ім’я Гомер і назву Гомерів епос, то тільки суто умовно.

«Іліада» і «Одіссея» дають нам можливість встановити характерні ознаки народного епосу: якнайширший показ описуваної дійсності, зображення видатних подій у житті народу, повільність розвитку дій, об’єктивність розповіді, безсторонність оповідача, щедре вживання різних поетичних зворотів, зокрема порівнянь, метафор і взагалі так званих тропів, наявність часто повторюваних словосполучень — іноді цілих рядків, іноді сполучень означуваних слів із означеннями, сталі епітети при іменниках (так званий формулярний стиль).

Незважаючи на численні відхилення — вклинення епізодів, не пов’язаних із основною лінією сюжету, композиція як «Іліади», так і «Одіссеї», без сумніву, старанно продумана. В «Іліаді» дія починається із сварки проводиря фессалійських ахейців сина Пелея та морської богині Фетіди Ахіллеса (Ахілла) і головного велителя всього ахейського війська, правителя Мікен, сина Атрея Агамемнона. Скривджений Агамемноном Ахіллес, розгнівавшись, залишає із своїми воїнами поле бою, і в його відсутність, незважаючи на героїзм інших ахейських проводирів, починаються нещастя ахейців. Гнів Ахіллеса — основна тема «Іліади». Всі інші епізоди так чи інакше пов’язані з цією темою. Своєї кульмінації основна тема досягає в XXII пісні (піснею названо кожен із двадцяти чотирьох розділів в обох гомерівських поемах), коли Ахіллес після смерті Патрокла, вбитого