Бляшаний барабан (Ґюнтер Ґрас) Страница 222 - Литвек

вельмишановні лауреати, дорогі гості!

Це було досить давно. У середині вересня 1946 року неподалік від Стокгольма, а саме в Сиґтуні, зібралася «Група-47» — німецькомовні письменники, що об'єдналися по завершенні Другої світової війни чи, краще сказати, що відгукнулися на запрошення письменника Ганса Вернера Ріхтера. Відтоді він щоразу запрошував молодих авторів на щорічні зустрічі. Так усередині п'ятдесятих років до них приєднавсь і я. Так і я опинився в Швеції, коли Густав Корлен запросив нас від імени Стокгольмського університету. То було жваве, з літературного погляду гаряче зібрання. Ми читали свої рукописи. Були серед нас і шведські письменники. Скидалося на те, що розірвану нитку між двома літературами можна буде знову зв'язати.

Тому нині я — на згадку про ту зустріч у Сіґтуні — хотів би з вдячністю згадати свого літературного наставника Ганса Вернера Ріхтера, який 1993 року в похилому віці помер. Мене, молодого автора, що дбав лише про себе, він учив толерантности, саме в нього я вчився уважно слухати; індивідуалістові, ким я був, він прищеплював колективізм. Він спонукав мене в письменникові давати слово й громадянинові, і то не лише під час передвиборчих кампаній.

Тоді, в Сиґтуні, я читав колегам уривки з рукопису своєї німецької трагедії «Плебеї на репетиції бунту». Ще й сьогодні я чую відлуння дискусії, яку викликали мої войовничі діалоги.

Усе те відбувалося в гостинній країні, у колі шведських друзів, що дослухалися словесних сутичок між німецькомовними гостями, либонь, із певним подивом. І позаяк я свідомий того, що виявлена мені сьогодні честь стосується й мого літературного наставника та німецькомовної літератури, то я підношу цей келих на згадку про Ганса Вернера Ріхтера, а також із дружнім вітанням Густаву Корлену... До речі, в Сиґтуні у перервах між літературними суперечками я збирав чудові гриби, з-поміж них і боровики, які по-шведському називаються «Карл Йоганссвамп».

Із «Les Prix Nobel», 1999 р.