про мій народ, як ваші простолюдини. Невже ви гадаєте, що я ціную ці блискучі камінчики більше, ніж власну свободу? Чи що мій батько вважає їх дорожчими за честь своєї єдиної дочки? Візьміть їх, леді. Мені вони зовсім не потрібні. Я ніколи більше не носитиму коштовностей.
— Значить, ви нещасливі? — спитала Ровена, вражена тоном, яким Ревека вимовила останні слова. — О, залишайтеся з нами! Праведні наставники зуміють переконати вас відмовитися від вашої хибної віри, а я буду вам замість сестри.
— Ні, леді, — відповідала Ревека з тим же спокійним смутком, що й раніше, — це неможливо. Не можу я змінювати віру предків моїх, як змінюю одяг залежно від клімату тієї країни, де збираюся оселитись. А нещасливою я не буду. Той, кому я присвячу решту свого життя, буде мені утішителем, якщо я виконаю його волю.
— Значить, і у вас є монастирі, і ви хочете піти до одного з них? — запитала Ровена.
— Ні, леді, — відповідала єврейка, — але в нашому народі від часів Авраама і до наших днів завжди були жінки, котрі присвячували свої думки Богові, а справи — подвигам любові до людей. Вони доглядають хворих, годують голодних, допомагають бідним. Ревека робитиме те саме. Скажи це твоєму володареві, якщо він запитає про долю тієї, яку врятував від смерті.
Голос Ревеки мимоволі затремтів, і в ньому почулася така ніжність, яка виявила більше, ніж вона хотіла висловити. Дівчина поспішила проститися з Ровеною.
— Прощавайте, — сказала Ревека, — нехай той, хто створив і євреїв, і християн, обсипає вас усіма благами життя… Корабель, на якому ми відпливаємо звідси, підніме якір, як тільки ми дістанемося до гавані.
Вона тихо вийшла з кімнати, залишивши Ровену в такому здивуванні, наче їй з'явилась якась примара. Прекрасна саксонка не забула розповісти про цю надзвичайну відвідувачку своєму чоловікові, на якого її розповідь справила глибоке враження.
Айвенго довго й щасливо жив з Ровеною, бо з ранньої юності їх зв'язували узи взаємної любові. І кохали вони одне одного ще більше тому, що зазнали стільки перешкод до свого з'єднання. Але було б ризикованим надто допитуватися, чи не спадав йому на думку спогад про красу й великодушність Ревеки значно частіше, ніж це могло сподобатися прекрасній спадкоємиці короля Альфреда.
Айвенго успішно служив при Річардові і, як і раніше, мав ласку у короля. Мабуть, він досяг би найвищих почестей, якби цьому не перешкодила передчасна смерть Левиного Серця, який загинув у замку Шалю, коло Ліможа[100]. Із кончиною цього великодушного, але необачного і романтичного монарха загинули всі честолюбні мрії і прагнення Уілфреда Айвенго. А героїчна постать короля-лицаря та його звитяжні подвиги надихали поетів і письменників багатьох поколінь.
