не були аеронавтами-професіоналами чи аматорами повітряних подорожей. їх утримували як військовополонених, і природжена відвага спонукала їх втікати з полону за обставин досить надзвичайних! Сто разів вони могли загинути! Сто разів аеростат з оболонкою, що розірвалася, міг скинути їх у безодню. Але небо дарувало їм дивну долю. Двадцятого березня мандрівники вже знаходилися за сім тисяч миль від Ричмонда, оточеного військами генерала Улісса Гранта, — вони втекли зі столиці штату Віргінія — головної цитаделі сепаратистів у дні жахливої Громадянської війни. Повітряна їхня подорож тривала п’ять днів.

Ось за яких цікавих обставин відбулася втеча бранців, що закінчилася катастрофою, про яку ми вже розповіли читачам.

1865 року, в лютому, під час одного зі штурмів, за допомогою яких генерал Грант марно намагався заволодіти Ричмондом, кілька офіцерів федеральної армії потрапили до рук ворога і були інтерновані в цьому місті. Один з найпримітніших бранців перебував при головному штабі армії Гранта, звали його Сайрес Сміт.

Сайрес Сміт, уродженець Массачусетсу, за професією інженер, був першокласним ученим; під час війни уряд Сполучених Штатів довірив йому керувати залізницями важливого стратегічного значення.

Худий, кощавий, сухорлявий, він і зовні міг нагадувати справжнього північноамериканця, і хоча йому було не більше сорока п’яти років, у його коротко обстриженому волоссі блищала сивина; срібні нитки проглядали б і в бороді, але Сайрес Сміт не мав бороди, залишаючи тільки густі вуса.

Його обличчя вражало суворою красою і карбованим профілем — такі обличчя начебто створені для того, щоб їх зображували на медалях; очі горіли вогнем енергії, суворі губи рідко посміхалися, — словом, у Сайреса Сміта був вигляд ученого, наділеного духом воїна. Він належав до числа тих інженерів, які на початку своєї кар’єри добровільно орудували молотом і киркою, уподібнюючись генералам, які піднялися службовими сходинками від рядових. Тому не дивно, що при винятковій винахідливості й гостроті розуму він мав ще й дуже спритні, вмілі руки. Розвинута мускулатура вказувала на його велику силу. Це була людина справи і разом з тим мислитель; він діяв без будь-яких зусиль над собою, спонукуваний неприборканою життєвою енергією, відрізнявся рідкісною завзятістю й ніколи не лякався можливих невдач. Великі знання поєднувалися в нього з практичним складом розуму і, як говорять солдати, з великою кмітливістю; до того ж він виробив у собі чудову витримку і за будь-яких обставин не втрачав голови, — коротше кажучи, у нього найкраще розвилися три риси, властиві сильній людині: енергія фізична і розумова, цілеспрямованість і могутня воля. Він міг би обрати своїм девізом слова, сказані у XVII столітті Вільгельмом Оранським:

«Починаючи що-небудь, я не маю потреби в надіях; уперто дотримуючись своїх дій, не маю потреби в успіхах».

Разом з тим Сайрес Сміт був уособленням хоробрості. Він брав участь у всіх боях Громадянської війни. Почавши службу під командою Улісса Гранта в загоні волонтерів Іллінойсу, він боровся під Падьюкою, Белмонтом, Пітсбургом-Лендингом, під час облоги Коринфа, біля Порт-Гібсона, біля Чорної Ріки, під Чаттанугою, біля Уайльдернесса, на Потомаці — і всюди боровся доблесно, як солдат, гідний генерала Гранта, який на запитання про втрати відповів: «Я своїх убитих не підраховую». Сто разів Сайрес Сміт міг опинитися серед тих, кого не підраховував грізний полководець, але хоч він і не беріг себе в цих битвах, йому щастило до того дня, коли він був поранений під Ричмондом і попав у полон.

Разом із Сайресом Смітом того ж дня потрапила до рук жителів Півдня й інша видатна людина — такий собі Гедеон Спілет, спеціальний кореспондент газети «Нью-Йорк геральд», прикомандирований до армії жителів Півночі для того, щоб стежити за перипетіями війни.

Гедеон Спілет належав до тієї дивної породи репортерів, переважно англійців і американців, які за прикладом Стенлі та йому подібних не відступають ні перед чим, аби добути точні зведення про злободенну подію та швидше повідомити їх до своєї газети. У Сполучених Штатах такі великі газети, як «Нью-Йорк геральд», стали справжньою силою, і з їхніми представниками, «спеціальними кореспондентами», доводиться рахуватися. Гедеон Спілет займав одне з перших місць серед цих «спеціальних кореспондентів».

Чоловік досить гідний, енергійний, рухливий і рішучий, журналіст, який об’їхав увесь світ, солдат і художник, з кипучим розумом, здатний в усьому розібратися, натура заповзятлива і дієва, Спілет не боявся ні праці, ні втоми, ні небезпек, коли йому хотілося що-небудь «довідатися», — насамперед для самого себе, а потім для своєї газети. Це був справжній герой допитливості, невтомний шукач нових відомостей, усього незвіданого, невідомого, неможливого, неймовірного, — один з тих відважних спостерігачів, які пишуть газетні замітки під свист куль, складають «хроніку» під ядрами, що пролітають, і вважають будь-яку небезпеку захоплюючою пригодою.

Вінтеж брав участь у всіх боях, завжди був на передових позиціях з револьвером в одній руці та записником в другій, і під градом картечі олівець не тремтів у його пальцях. На противагу репортерам, особливо красномовним, коли їм нічого сказати, він не займав телеграфні дроти нескінченними депешами, але кожна його замітка, коротка, точна, зрозуміла, завжди проливала світло на яку-небудь важливу подію. До речі, він мав почуття гумору. Це він після бою поблизу Чорної Ріки, бажаючи за будь-яку ціну зберегти свою чергу біля віконечка телеграфу і повідомити до газети про результат бойовища, протягом двох годин передавав телеграфом перші розділи Біблії. такий трюк коштував «Нью-Йорк геральду» дві тисячі доларів, але зате газета першою одержала інформацію.

Гедеон Спілет був високого зросту і ще не старий — років сорока, не більше. Він мав рудуваті бакенбарди. Живі, швидкі очі дивилися спокійно і впевнено. такі очі бувають у людей, призвичаєних миттєво схоплювати всі подробиці картини, що відкривається погляду. Статурою він вирізнявся міцною, та ще й загартувався, подорожуючи різними широтами, — так загартовують холодною водою розпечений сталевий брусок.

Уже десять років Гедеон Спілет перебував постійним кореспондентом «Нью-Йорк геральду» і збагачував газету своїми замітками та малюнками, — він однаково добре володів пером літератора й олівцем малювальника. У ту хвилину, коли його захопили в полон, він описував хід бою і робив начерки. Замітки в його записникові обірвалися наступними словами: «Ворог прицілюється в мене і…» Стрілець промахнувся: Гедеон Спілет, як