ЮРІЙ ЯРМИШ

ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО

Казки

Для молодшого шкільного віку

Передмова ВАЛЕНТИНА БИЧКА

Малюнки ВАДИМА ІГНАТОВА

КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1985

Юрий Ярмыш — известный украинский советский писатель, заслуженный работник культуры Украинской ССР, лауреат премии Ленинского комсомола Украины имени Николая Островского. Его перу принадлежат многие поэтические сказки — о борьбе добра и зла, о честности и трудолюбии, верности родной земле, об увлекательных приключениях, а также веселая и остроумная сказочная повесть «Самый сладкий Марципан». Эти произведения и составили сборник «Летучее дерево». Книга издается к 50-летию со дня рождения автора.

Рецензент ОЛЕКСАНДР ПАРХОМЕНКО

Ярмиш Ю. Т. Я75 Летюче дерево: Казки. Для мол. шк. віку/Передм. В. В. Бичка; Мал. В. М. Ігнатова.— К: Веселка, 1985.— 304 с., іл.

Казки українського радянського письменника, лауреата премії Ленінського комсомолу України ім. М. Островського про боротьбу добра і зла, про чесність і працьовитість, про цікаві пригоди дітей.

Я 4803010200-13085

М206(04)—85

© Видавництво «Веселка», 1985, упорядкування, ілюстрації

КАПІТАН ЗОЛОТОГО КОРАБЛИКА

Кажуть, що світ людині одкривають матері та казкарі...

Не будемо такими категоричними. Мабуть, у цьому великому діянні є й батькова частка, належить у ньому щось і дідові, й бабі, вчителеві, сусідам і навіть двірському Рябкові, двом дубам під вікном, ручаєві за хатою, лугові і, звичайно, друзям-ровесникам, які все знають, все бачили і — слово честі! — розмовляли з мавкою учора в березняку...

Але казкарі (до яких належать і мати, і дід, а найчастіше баба), і казкарі-письменники зокрема,— саме вони відкривають той великий-превеликий світ. Зазирнеш у нього — ой леле! Усе, з чим доведеться тобі у своєму житті стикатися, боротися, дружити, усе, що в житті є гарного і потворного, доброго і злого, веселого і сумного,— там, у тому світові, ходить і бігає, плаває і літає, ніжить і кусає, запрошує і лякає... І так тебе тягне у цей світ, як би там не було часом страшно, часом холодно і непривітно...

І, звичайно, передусім ти побачиш там свій золотий кораблик, на якому попливеш по хвилях життя. У кожного він неоднаковий. У когось схожий на домашню діжу, повну пахощів хліба. В іншого — на материні ночви, від яких лине пісня роботящих, дбайливих рук. А третій осідлав вершину осіннього клена і мчить на ньому у незнану, всю в пригодах і злигоднях путь.

А ти, наш читачу, зараз виїдеш у дорогу на іншому золотому кораблику, теж вабливому і манливому, теж

чарівному і всеможному, як і всі золоті кораблики казки, поезії. Та хоч він і казковий, але не примарний, хоч чарівний, зате не уявний. Він змайстрований, зроблений розумом, серцем і талантом людини, людини-письменника, людини-казкаря.

І звуть ту людину — Юрій Ярмиш. І живе він не за синіми морями, не за дальніми горами, а в хорошому нашому місті Києві, щодня їздить на роботу в тролейбусі і пише книжки для дітей. За свої казки, зібрані у книжках «Золотий кораблик», «Сонечко», «Вовчі окуляри», він удостоєний високого звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського (1974 р.). Я не буду тут переповідати, що зустрінеш ти, пливучи на його золотому кораблику.

Це — велика таємниця.

І розгадаєш її ти лиш тоді, коли вся дорога твоя уже буде позаду.

А скажу лише, що Юрій Ярмиш майстрував свій корабель дуже довго і старанно. Коли йому спало на думку будувати кораблик, він почав не з креслень, не з заготівлі будівельного матеріалу. Він пішов до майбутніх пасажирів того ще не створеного корабля, до дітей. Він пішов до них, познайомився з ними і полюбив їх навіки. Без любові нічого у світі не створиться, а тим паче золотий кораблик, а тим паче казка.

По секрету скажу вам, що був у нього великий запас. (Іще більший секрет відкрию — був той запас і лишився в нього, і ніколи, до кінця життя самого, він не вичерпається.)

Звуть той запас, теє золото по-різному. Тільки в письменників найчастіше він зветься талантом.

Та який не звичайний він, Юрій Ярмиш, хоч і друзів у нього багато і він щиро із ними з усіма розмовляє, а і в нього є свої таємниці, секрети. І найбільший з секретів — уміння, майстерність.

От узяв він любов до дітей, свій талант літературний і уміння цікаво писати, склав докупи — і почав будувати золотий кораблик.

Довго, кажу, майстрував. Місяці, літа, може, й десят ки вже років минуло.

Тепер є цей золотий кораблик. Ось він. Будь ласка!

Сідай, подорожуй, дорогий читачу!

Є у цьому кораблику все: сміх і сльози, правда і кривда. Ти зустрінешся з ними. І хоч що б там не сталось, а завжди в цім кораблику сміх дужчий, ніж сльози, правда сильніша від кривди, день могутніший від ночі, трудолюб переможе лінивця.

Казкар Юрій Ярмиш тебе не покине у твоїй мандрівці по великому світу. Він на тому золотому кораблику капітаном. А тому і безпечно тобі, а тому нічого лихого з тобою не станеться. Тільки й сам будь уважний. Придивляйся до всього, прислухайся. Кожне слово зумій зрозуміти. Буде тобі весело. Буде тобі й сумно. Будеш ти за когось радіти. Будеш когось жаліти. А когось боятись. А когось ненавидіти.

А когось би навіть побив — такий він недобрий.

Тільки ні. Не скажу більш нічого. Бо так і саму велику таємницю можна передчасно відкрити. А до неї ж далеко ще.

Вона десь у середині книжки, у самій глибині золотого кораблика.

«Золотий кораблик» — це казка. І все в цій книжці — казки, казки, казки... Може, хтось подумає, ніби казка — неправда.

Тільки той, хто думає так, сам правди не знає.

В казці правда живе, як сіль у хлібі. Не помацаєш, не відсієш, а попробуєш — з сіллю. Хто б без солі їв хліб? Та ніхто.

Правда в казці, як вітер в осінньому лісі. Ніби був тільки осьде, а вже далеко шумить. Тільки ні, він не зник назавжди, знову тут, біля тебе.

Казка — це життя, це світ. Тільки бачиш його ти не простим оком. На світ казки, на казкове життя треба оком дивитися тим, що у тебе в серці. Подумай, є воно в тебе? Звичайно, що є. Значить, все ти у казці зрозумієш і дійдеш До всього.

А якщо в когось нема того ока, хай до казки тоді й не береться, він нічого у ній не побачить, на золотий кораблик хай і не сідає, бо з місця не зрушить.

Казку може створити лиш той, хто багатий на думки, багатий на мрії, на