гукнув отець Палладiй.

Келiйник побiг в опрiчну вузеньку келiю, одчинив дверцi в пiчурку, вхопив три черствi проскури, поклав на тарiлку й поставив її на стiл.

- Молився i на святому Афонi; сподобив господь молитись i в Єрусалимi, коло гробу господа бога, - сказав Копронiдос.

- Скажiть! Були i в Єрусалимi! - сказав з дивуванням отець Палладiй.

- Я люблю монастирi, люблю монастирське життя, та не сподобив мене господь жити в монастирi, бо батько мене оженив i приставив до торговельного дiла, - сказав Копронiдос смиренним голосом.

Вiн вiв розмову тоном смиренного, покiрливого й тихого послушника, що розмовляє з своїм iгуменом.

- А от я овдовiв та й пiшов у монастир; був священиком на селi…

- В якому селi? - спитав Копронiдос.

- В Мар'янiвцi, - одповiв отець Палладiй. Копронiдос замовк i неначе трохи заметушився. Вiн знав ту Мар'янiвку. Покинувши торг чотками, хрестиками та камiнцями з Єрусалима, вiн надiв кафтан та рясу, назвав себе священиком з Персiї й їздив по селах за поданням, буцiмто на убогi християнськi храми, ограбованi й обдертi нiбито персами, випрошував навiть у батюшок старi ряси та кафтани й перепродував євреям-кравцям ту старовизну. Блукаючи по селах, вiн колись заїздив i в Мар'янiвку до самого таки отця Палладiя.

Копронiдос пильно придивлявся до отця Палладiя, але примiтив, що чернець його не впiзнав, бо дiя дiялась таки давненько.

- Яку ж жертву думаєте принести на наш монастир? - спитав отець Палладiй.

- У вас вже дуже старi покрiвцi на аналоях, котрi стоять перед чудовним образом богородицi. Бог напутював мене й оце навiв на думку справить новi покрiвцi ради прочан, бо вони на виднотi, та не знаю, якого кольору набирати в крамницях парчу, - сказав Копронiдос.

- В честь богородицi треба брати бiлу парчу з золотими або срiбними квiтками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладiй.

- От тепер я й знатиму! А то ми не духовнi люди, нiчого того не знаємо, - сказав Копронiдос.

Копронiдос брехав: вiн добре знав за це й без отця Палладiя.

Отець Палладiй строщив за чаєм черствi проскури, що лежали на тарiлцi. Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив дверi в сiни. В пiчурках майнули пляшки, бутлi й повнi усяких наїдкiв тарiлки, прикритi рушником. Копронiдос кинув гострим оком на ту пiчурку. Пробуваючи послушником у грецьких монастирях, вiн добре знав, що ховається в тих пiчурках. Отець Палладiй взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронiдосом.

Перегодя прийшов отець Iсакiй, сухий, тонкий та високий на зрiст, з довгою сивою бородою. Короткi посiченi коси настовбурчились на його головi, неначе колючки на їжаковi. Вiн прiвiтався до отця Палладiя. Отець Палладiй заповiстив йому купця Копронiдоса. Не встиг отець Iсакiй сiсти, як дверi знов рипнули i в келiю увiйшов отець Єремiя, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оцi. Отець Палладiй порекомендував i йому Копронiдоса. Копронiдос обвiв ченцiв гострими, вивiдуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старi, обстрьопанi вовнянi ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спинi зовсiм порудiли. На ногах телiпались старi, давно не чищенi зашкарублi шкарбани. На шкарбанах було рясненько латок.

"Скупi й смиреннi оцi скнарi… Певно, в скринях у цих ченцiв безлiч грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!" - подумав Копронiдос.

Ченцi несмiливо посiдали й дивились у землю. Вони неначе соромились свiтського чоловiка i таки добре смирялись перед отцем Палладiєм. Отець Палладiй був з вчених i мiг несподiвано стати iгуменом або й apxiмандрнтом… Хитрi й смиреннi на взiр, цi ченцi були з простих селян. Вони сидiли перед Палладiєм, неначе тi чоловiки, що прийшли до батюшки годити вiнчання або похорон. Але горiлочку в отця Палладiя хилили таки добре.

- От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й ладен давати жертви на наш монастир, - промовив отець Палладiй до отця Iсакiя.

- Спасенне дiло! Добре дiло! Тепер такий час… Час грiшний, бо люди стали якiсь скупi на жертви, - обiзвався некрасномовно отець Iсакiй.

- Стали скупi… Ой, якi скупi! А колись було не те… Благодарнi боляри й боляринi давали жертви на монастирi, - промовив отець Єремiя тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронiдоса, а другим косим на отця Палладiя.

- Перевелись тепер благочестивi та щедрi до монастирiв боляри та боляринi, - обiзвався отець Палладiй. - Тепер боляри шугнули за границю до Парижа, а боляринi все в театрi, та в оперi, та на балах, а не в церквах.

- Грiх плодиться на свiтi, як бур'ян на городi: поли, поли, а вiн росте та розкорiнюється, - сказав отець Iсакiй, очевидячки, на практицi дуже знайомий з цiєю спецiальнiстю.

- Слава вам i спасiння на небi, що ви не такi, - сказав отець Єремiя, неначе кiт пронявкав, i знов опустив очi додолу, неначе засоромився, що вчинив грiх, бо став хвалеником свiтського незнайомого гостя.

Дверi в келiю неначе рвонулись i одскочили, неначе в дверi бурхнула буря… На порозi, нiби з землi вирiс, з'явився отець Тарасiй, високий, поставний, рум'яний, з широкими, повними, червоними устами, в новiй рясi, що прилипла до стану, неначе модна сукня в якоїсь гладкої боляринi.

- А отець пастернак вже тут! О! Та й отець карлючка тут! - крикнув голосно отець Тарасiй i не зареготався, а нiби весело заржав, мов молодий баский кiнь.

Вiн продражнив отця Iсакiя пастернаком, а отця Єремiю карлюкою-небогою, що була у бога, як спiвають в пiснi. Iсакiй i справдi був схожий на пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши стороннього та ще й свiтського чоловiка, отець Тарасiй раптом стулив широкого рота з якоюсь гримасою, котра нiби казала: "От туди к чорту! Удрав штуку, та невлад!"

Отець Палладiй заповiстив i йому Копронiдоса.

"Спливаються осятри до купи! - подумав Копронiдос. - Сам бог неначе жене їх бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими ченцями".

Ченцi збиралися до отця Палладiя, щоб побалакать до обiду та й по чарцi в компанiї випити перед їжею, бо вiльного часу в їх було так багацько, що вони не знали, де дiтись з нудьги. Отець Тарасiй, бадьористий та жвавий, як москаль, перейшов через келiю, задравши голову вгору. Клобук стримiв на його головi, неначе великий кiвер на солдатовi за часiв Миколи I. Три кiнцi чорної намiтки клобука метлялись на спинi, як метляються на вiтpi стрiчки в дiвчат. Tapaciй аж вiтер погнав по хатi своєю широкою рясою. Тоненькi, позлiплюванi, неначе котами позасмоктуванi кiски отця Єремiї трохи заколивались, мов пейси.

- Наш знайомий добродiй, Христофор Хрисанфович, жертвує новi покрiвцi на аналої перед чудовним образом, - почав отець Палладiй, обертаючись до нового гостя.

- Спасибi, спасибi! Спаси вас, господи! Пiде за душу й за cпaciння. Ви купець чи прикажчик? - спитав у Копронiдоса отець Тарасiй.

- Купець. Держу магазин на Хрещатику, -