очі.

— Вона… неперевершена.

— Так, це просто досконалість. Бажаєте вибрати? Вони всі тут, за перегородкою, пройдімо. До речі, оце на перегородці — плющ-душитель. Незамінна штука проти злодіїв. Проходьте, папороті тут.

— Мені подобається ця.

— Так, звісно, але погляньте й на інші.

Він послухався і пройшов за мною. Перед ним постало кілька десятків найрізноманітніших папоротей. Казкове видовище.

Він десь хвилину переводив погляд з однієї рослини на іншу і коментував собі під носа:

— Яка краса!

Я чогось думала, що клієнт обере блакитно-білу з синім візерунком, але він любовно притис до себе перший горщечок, який я йому вручила, і не хотів з ним розлучатися.

Молодик підвів на мене розгублені очі.

— Я, мабуть, візьму оцю, — він хитнув підборіддям на папороть у своїх руках. — Може, потім колись виберу ще, зараз важко.

— Прекрасно! Чудовий вибір! Винятковий смак. Ви з нею навіть чимось схожі.

Я попрямувала до каси.

— Так… — пробурмотів він, — дуже добре, тільки…

— Бажаєте щось іще?

— Так, взагалі-то я шукаю одну рослину…

— Ну звісно.

— Тільки у вас її, мабуть, немає, але, може, ви могли б мені допомогти?

— Все, що в моїх силах.

— Я шукаю орхідею долі.

— Що???

— Орхідею долі.

— Орхідею долі… ви шукаєте орхідею долі… шукаєте орхідею… долі, — я завмерла з занесеними над касою пальцями. За мить отямилась, повернула усмішку на обличчя і з готовністю цвірінькнула: — У нас є орхідея довічного кохання. Щоправда, чоловіки ігнорують цей продукт.

— Ні, мені потрібна орхідея долі.

— Ну… — я вибила чек, відрахувала решту і почала пакувати папороть у спеціальну сіточку. — Орхідея долі — дуже рідкісна рослина. Вона коштує дорожче, ніж уся моя крамниця, разом з усіма рослинами, речами, разом із землею, на якій вона стоїть, і разом зі мною. Втім, я чула, що одну якусь орхідею планують виставити на аукціон.

— Так, але мені потрібна конкретна орхідея долі.

— Тобто… вам потрібна орхідея вашої долі?!

— Саме так! — зрадів навіжений молодик.

Я розсміялася.

— Ви шукаєте орхідею власної долі. Звісно, це ж елементарно. Людина шукає орхідею власної долі. — Ви шукаєте орхідею власної долі по крамницях.

— Я не знав, з чого почати.

— Ану ж пощастить, так?

— Ви смієтеся з мене? — незлостиво запитав він.

— Ні, чого ж. Це так природно.

— Втім, ви обіцяли допомогти, — ввічливо промовив відвідувач і мило заусміхався. — Що вам відомо про цю квітку? Що це взагалі таке?

— Ви шукаєте орхідею своєї долі по крамницях і не знаєте, що це таке, — мені чогось стало дуже весело. Я допитливо роздивлялася новоспеченого власника квітучої папороті. Він був середній на зріст, худорлявий, непогано, але якось недбало вдягнений, вилицюватий, зі світло-карими очами.

— Гаразд, присядьте, — я вказала на стілець неподалік від каси і собі вмостилася просто на стіл.

Мій клієнт покірно всівся, навіщось узяв собі на коліна свою сріблясто-золоту квітку.

«Еге, друже, — подумала я, — якби ж ото здобути орхідею долі було так само легко, як квітучу папороть».

— Поговорімо як добрі друзі, — запропонувала я. Він з готовністю кивнув.

— На… нащо вам орхідея долі?

— Ні, кажіть про неї спершу ви.

— Гм. Орхідея долі — це така собі рослинка… Дуже гарна, до речі. Людина, яка знаходить орхідею своєї долі, вона… вона ніби стає господарем своєї долі у повному сенсі цього слова.

Я глянула на нього. Молодика це повідомлення явно не вразило.

— Тобто… над нею більше не владні жодні людські закони, жодні. — І податки не треба сплачувати?

— Не треба.

— І на червоне світло можна їхати?

— Червоне світло? Оце й уся ваша фантазія? Люди таке без орхідеї роблять.

— Але ж як жити в суспільстві?

— Це ви живете в суспільстві, а власники орхідеї живуть просто разом із суспільством. Воно їм не заважає. Ці люди — вільні, вони отримують усю можливу свободу дій і всю необхідну духовну міць задля того, щоб від цієї свободи не розгубитися. Вони контролюють себе, але більше їх ніхто не здатний контролювати. А головне те, що вони не стають при цьому ледь помітними привидами. Ні, вони змінюють дійсність довкола, перенаправляють енергетичні потоки, скажімо так. Ви знаєте, хто зміг знайти орхідею своєї долі?

— Знаю.

— Я теж знаю. Їх було небагато, і я знаю ім’я кожного. Всі знають. Розумієте, знайти орхідею своєї долі — це все одно, що знайти власного янгола-охоронця і злитися з ним в одну особу. Ти не набуваєш чужої сили, сили ззовні, як це роблять, наприклад, чаклуни, не набуваєш чужих рис, чужих якостей, бо все це й так твоє. Тільки треба знайти орхідею своєї долі.

Поки що ясно?

— Так.

— Каву будете?

Не встигла я заварити каву, як з’явився другий відвідувач, відразу за ним третій, а потім їх стало багато. Мені довелося залишити шукача орхідеї пити каву наодинці, а потім і випровадити його, пояснивши, що він може приходити вранці або після закриття крамниці, якщо хоче слухати лекції про орхідею долі. На той момент я вже знала, що його звати Бурецвіт.

3

День був жахливий. Діти роздратували плакуче деревце, і воно цілий день билося в істериці. Хтось поцупив одну ялинку пристрасті знадвору. Балакучі водорості полаялися з відвідувачем, а той не хотів іти, стояв і гримав на акваріум.

Мене покликала якась жіночка. Я підійшла.

— Це справді діє? — спитала вона, маючи на увазі кущик для схуднення, присутність якого в приміщенні зменшувала апетит.

— Так.

— І як швидко слід очікувати результатів?

— Це залежить від того, скільки часу ви будете з ним проводити.

«І від того, як скоро ви викинете його у кватирку», — ледь не додала я. Так, сьогодні я була не у формі.

— Але запевняю вас, що це — найпростіший та найдешевший спосіб схуднути.

— А проти зморщок у вас нічого нема?

Я заперечно похитала головою.

До мене підбіг чоловік, який щойно кидав блискавки в акваріум.

— Продайте мені ці водорості, я їх удома на салат поріжу!

У мене стислося серце.

— На салат? Взагалі-то вони не їстівні.

— Драсьті, — почулося ззаду. Я обернулася.

На порозі стояли два підлітки років тринадцяти.

— Не «драсьті», а добрий вечір.

— А можна ще раз подивитися, як діє сночит?

— Хлопчаки, це ж уже вчетверте. Ідіть купіть собі «Плейбой».

— Ну будь ласка!

— Ні. Дітлашки, якщо ви мене розсердите, я ж на вас натравлю яку-небудь агресивну рослинку.

— Облом. Пішли звідси, — сказав один з них іншому.

Раптом я побачила, що до крамниці зайшов Бурецвіт. Я глянула на настінний годинник. Шоста рівно. Мій новий знайомий — взірець пунктуальності.

— Все. Пані та панове, за