екваторіальних областях, чи у великих районах вулканічної активності, в області гарячих лавових морів відбувається інтенсивне випаровування, і волога внаслідок атмосферної циркуляції переноситься в холодні області, де випадає у вигляді снігу чи льоду, і таким чином підтримує обледеніння поверхні. Цілком ймовірно, що зараз на Венері існують умови, подібні до тих, які переживала Земля, скажімо, 100 тисяч років тому в періоди останніх обледенінь. Уявлення про теплі тропічні умови на всій поверхні цієї планети, яке ще недавно було широко розповсюджене, не підтверджується в світлі нових відкриттів.

Останнє питання, якого необхідно торкнутись — це питання про космічні промені, про таємниче космічне випромінювання, з яким неодноразово стикалися пасажири корабля «Венера-1». Космічні промені — це ядра звичайних відомих нам атомів — протони (ядра атома водню), нейтрони і електрони — тобто продукт руйнування! атомів, що мають одну властивість, яка відрізняє їх від звичайного стану речовини, а саме — надзвичайно велику швидкість руху. Швидкість руху цих космічних часток досягає десятків і навіть сотень тисяч кілометрів за секунду. Безперечно, що такі швидкості виникають в результаті грандіозних космічних катастроф і, як доводять деякі радянські вчені, збільшуються внаслідок розгону цих часток в міжзоряних магнітних полях.

Інші радянські фізики й астрономи обговорювали можливості виникнення високошвидкісних часток (космічних променів) і на Сонці, де часто спостерігаються грандіозні спалахи, що викидають речовину з великою швидкістю; давно відомо також, що в області сонячних плям утворюються потужні магнітні поля. Давно вже було встановлено, що Сонце викидає з своєї поверхні речовину у вигляді потоків часток або, як їх почали називати, корпускулярних потоків, вплив яких на Землю проявляється у виникненні магнітних бур та інших явищ

23 лютого 1956 року відбулись події, які сприяли розв'язанню суперечок вчених про походження космічних променів. У цей день ранком по всій Землі спостерігалось надзвичайне посилення інтенсивності космічної радіації. Таке швидке зростання кількості і енергії космічних часток можна було пояснити тільки тим, що вони були викинуті з Сонця. Дійсно, водночас з підвищенням космічної радіації було відмічено послаблення радіозв'язку, явища в магнітному полі Землі, які свідчили про те, що причиною цього міг бути тільки спалах — вибух на Сонці. І раніше, в 1942, 1946, 1949 роках, спостерігались подібні, правда менш інтенсивні, спалахи космічної радіації. Однак залишався сумнів в тому, що Сонце може бути джерелом таких могутніх потоків космічних часток. Тепер цей сумнів відпадає. Лютневий спалах у 1956 році свідчить про те, що на Сонці відбуваються особливі фізичні процеси, в мільйони разів по своїй могутності сильніші вибуху атомної бомби.

Таким же чином космічні випромінювання виникають і на зірках; уявлення про один направлений потік космічних променів не відповідає дійсності. Автор романа правий, коли вважає, що найбільш важкою проблемою міжпланетних польотів буде захист від космічної радіації. Але й зараз уже вчені працюють в цій галузі. Крім бронювання герметичних кабін міжпланетних кораблів передбачається наприклад, також устаткування для створення сильного магнітного поля довкола ракети, яке відхилятиме космічні частки.

Роман В. Владна «Аргонавти Всесвіту» в цікавій і доступній читачам формі торкається багатьох питань науки і техніки сучасності і найближчого майбутнього. Збуджуючи інтерес до питань міжпланетних польотів, роман тим самим сприяє рішенню величезного завдання, до якого підійшло людство, — завдання безпосереднього завоювання космічних просторів.

Доктор фізико-математичних наук

професор С. Всехсвятський.

ПРО АВТОРА

Владко Володимир Миколайович народився в 1900 році. Закінчив реальне училище, потім Інститут народної освіти. З дитинства мріяв стати інженером і винахідником, але, залишившись після смерті батька на власному утриманні, пішов на газетну роботу (1917 р.) як фейлетоніст і нарисовець.

Перший науково-фантастичний твір В. Владка «Ідуть роботарі» (що був відзначений премією на Всеукраїнському конкурсі 1929 року) вийшов у 1930 році. Далі були опубліковані такі науково-фантастичні твори письменника: «Чудесний генератор» (1936 р.), «Аргонавти Всесвіту» (1938 р.), «12 оповідань» (1938 р.), «Нащадки скіфів» (1939 р.), «Сивий капітан» (у 1941 році надруковано було тільки скорочений варіант в журналі «Піонерія»; рукопис романа в цілому загинув під час війни в одеській друкарні).

Науково-фантастичні романи В. Владка неодноразово перевидавалися і виходили в світ у перекладах російською та білоруською мовами.

В. Владко — член КПРС. Він нагороджений орденом «Знак пошани» та медалями.

Роман «Аргонавти Всесвіту» у 1955 році зазнав грунтовної переробки в світлі найновіших наукових досягнень; він значно доповнений, введені нові дійові особи.

Відзиви про цей роман та його художнє оформлення просимо надсилати на адресу: Київ, Ворошилова, 3, Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», масовий відділ.