це поле оголив,

Хто затяг туманом далі,

Хто це верби нахилив

У незміряній печалі?

Воду хто подів з ріки,

Чом човен стоїть без діла,

І куди летять пташки,

Куди мчать швидкі їх крила?

Хто це суму нам приніс,

Чому думи серце краять,

Чом шумить тужливо ліс,

Чому сосни засинають?

Небо чом тепер сіріше,

Чому наше сонце ясне

Стало знову холоднішим –

Пізно встане, рано згасне…

Вітер починає гру –

Він опале листя носить,

Відпочине у яру,

Прошепоче тихо: «Осінь».

ТУМАН

Туман прославсь над сонним містом,

Покрив будівлі і сади.

З гілок разочками намиста

Стікають крапельки води.

Похмуре небо, мокрі хмари,

В природі смуток, тишина,

І на порожнії бульвари

Задума чорная зрина.

Бреду один пустим майданом

І для душі шукаю дім.

Покрито все густим туманом,

І я загублений у нім.

УТОМА

Знову утома,

Сум і печаль, –

В вікнах знайома

Засніжена даль.

Простір безмежний,

Глибокі сніги,

Вітер бентежний

Гуля навкруги.

Де ж всі дороги?

Поле одно!

Повний тривоги,

Дивлюсь у вікно.

Як вирушати

В світ без доріг?

Тиша в кімнаті.

Холод і сніг…

*

Білого снігу високі намети

Знову до тебе закрили мій шлях…

Все про любов розказали поети,

Все співаки проспівали в піснях.

Сяє любов моя сніжно і чисто,

Казка прадавня отак ожива,

Тільки до співу нема в мене хисту,

Тільки у вірш не кладуться слова.

Казка прадавня, що всім так знайома,

Тільки це заново твориться світ.

Може, й нема тебе зовсім удома,

Може, в снігу загубився твій слід.

Білого снігу намети високі,

Може, розтануть весною колись…

Тонуть в снігу мої стомлені кроки,

Тихшають, тихшають… Я зупинивсь.

ЗНОВУ СНІГ

Сьогодні знову пада сніг,

Пливе туманом в далині,

Моїх загублених доріг

Не відшукати вже мені…

Сьогодні знову пада сніг…

Давно я сум зими збагнув,

Весна бува на серці рідше,

Хмурніють думи, і ніжніше

Сніжинок холод я відчув…

Давно я сум зими збагнув…

Сьогодні знову пада сніг,

Поля й дороги покрива.

Моя любов, що я беріг,

Під снігом в’яне, як трава…

Сьогодні знову пада сніг…

*

Сніжинки-перлинки пливуть у повітрі,

Танцюють, вирують в морозному вітрі,

Покровом пухнастим на землю лягають,

Дерева, дороги і поле вкривають.

Спадають, злітають без краю, без ліку.

Легенькі, маленькі, холодні од віку.

Осяяли душу зірками ясними –

Світлішають думи і мчаться за ними.

*

Легенькі хмарини пливуть за вікном

Хорошої ясної днини.

Я знову п’янію весіннім вином,

Закоханий в сонячні дивні хвилини.

Мене зігрівають далеким теплом

Легенькі весняні хмарини.

Струмки говірливі збігають з гори,

Радіють, воркочучи, сонячній зливі;

Дзвенить і змовкає десь сміх дітвори.

В мелодії ці переливно-грайливі

Вслухаються ставні старі явори –

Їх будять струмки говірливі.

У ЛІСІ

В лісі я ходив весною,

Пахло дубом і сосною,

І хотілось не минать –

Кожне дерево обнять!

Я блукав по лісу влітку,

В травноквітний теплий день,

І хотів я кожну квітку

Притулити до грудей!

Плаче осінь… Трави сплять…

Знов у ліс піду блукать –

Кожен виходить куточок,

Кожен з дерева листочок

Хочу ніжно цілувать!..

*

Хто це в лісі там говорить,

Хто це вітами шумить,

Чи береза білокора

З вітром тихо гомонить?

Чи то дуб старий, дебелий,

Казку так веде лісну;

Чи то граб стрункий, веселий

Зве закохану сосну?

Може, ясені зелені

Гру веселу завели,

Може, то кудлаті клени

Сварку з вітром підняли?

Може, то осини плачуть,

Може, то вільшини сміх,

Може, в’яз, сумний на вдачу,

Там жаліється на всіх?

Я ніяк не розгадаю,

Звідкіля цей дивний шум;

Я його без меж кохаю,

Повний світлих ніжних дум.

___________________________________

Я ТУТ ЗРОСТАВ

(літо 1940, с.Лецьки*)

___________________________________

Верба похила над водою

Зелені коси розплела.

Я знову тихою ходою

Бреду до рідного села.

Місток. Човни і перші хати,

Стежина, граючись, веде.

Мені не треба поспішати,

Давно мене ніхто не жде.

Отут стояла наша хата,

Де верби стали молоді.

Мої маленькі ноженята

Тут часто бігали тоді…

Я тут родивсь. Оці тополі

Мене любили тут малим.

Я тут зростав на вільнім полі,

Зігрітий сонцем золотим.

Частенько тут блукав у житі,

Пташині слухав голоси.

Моєю мрією повиті,

Синіли там мої ліси.

Тут все моє. Мій гай замрійний,

І ця ріка, і ці сади.

І я, бурлака неспокійний,

Іще не раз прийду сюди.

Тут все моє. І тут я вдома,

Стежину кожну я впізнав,

Зростає радість, гасне втома,

Тут все моє. Я тут зростав.

________________

*Мала батьківщина поета

*

Привіт вам, знайомі місця,

До вас я і рвався, і линув…

І хатка похила оця,

І трави густі попід тином.

І тихий замріяний став,

І верби сумні над водою,

І місце, де я виростав,

Що вже поросло лободою…

*

Мій дух бродяжний знов мене зове…

На простір, на поля