його на островах «руком», а по-нашому не називають
і грифа не знають; але то гриф, як на його величину».
Це вже чисто казковий образ птаха, який, проте, мав реальних прототипів. У деяких
частинах світу жили великі хижі птахи; їм до слона, звичайно, було далеко, але ягня чи козу
вони могли підняти.
Яким же бачимо Марко Поло у його книзі? Що приваблює в ньому читачів усіх епох?
Насамперед щире намагання повідати читачеві про все те, що він бачив у дорозі, чув від
бувалих людей. І в цьому прагненні, в стилі й інтонації оповіді перед нами постає образ
невтомного мандрівника, спостережливого і кмітливого дослідника. Недарма «Книга Марко Поло»
подорожувала на Колумбовій каравелі «Санта Марія». Великий генуезець зробив спогади не менш
великого венеціанця настільним посібником у своєму легендарному плаванні через Атлантику до
берегів уявної Індії.
«Що тепер вам іще розповісти?» — часто запитує в книзі Марко Поло. Запитує людина,
якій дуже хочеться розказати про все, що вона бачила і чула.