Мадонну в якомусь кліпі схожа була), дивним мейк-апом⁵ і найстильнішою в тій бичій Фінляндії зачіскою. Спина в сукенці (а то в мене KENZO був) відкрита, на спині в кобіти тату афіґенне, фермери поприпухали. Їх корови теж. Кобіта з пістолетом в одній руці і з сумочкою в іншій (та нє, не було в мене сумочки ніякої!) прямує ген до молодят. Вони, як і всі довкола, витріщились на неї в повній непонятці. Молодому страшнувато, але він дивиться своїй близькій смерті (ой...) прямо в очі. Молода, товстувата коротконога корівка з емансипованою головою й дурнуватими рюшечками на рожевій (в мормонів украла?) сукенці, обертає очима навсібіч.

- Moro! – каже всім кобіта. На тамперівському діалекті то значить „Здоров”.

- Hunting is over⁶, - каже вона коханому, підіймаючи пістолет. (“Hunting in Helsinki⁷” – хм, не проста така книженція, а стала бестселлером... Може того, що письменниця стала терористкою?)

– Прощавай, коханий! - (Цю фразу українською він зрозумів).

Відтак кобіта плотняком притуляє рівольвер коханому до лоба. Коханий, він же молодий (честь йому і хвала!) чомусь при цім не всирається, а спокійно дивиться кобіті (таки ж кохає її, падлюка!) в очі. Кобіта, вагаючись, переводить пєкаль в пику молодої. Фе, яка таки ганебна сукня! Молода, мабуть, всирається, але її ганебна сукня надто довга, щоб це перевірити. Відтак наша кобіта – найсексуальніше створіння в світі – заводить ствол собі до рота. Передумує і випихає його звідти. Ще раз зневажливо глянувши на вбрання безцицькової пуританської корівки, наша крута кобіта каже всім:

- Enjoy your funky party⁸!

І йде геть. Прямісінько у свій кривавий лімузин. (Взяла в прокаті, 40 баксів за годину, якраз доїхати за ріг, а потім ну і хто тут главний?!). Тільки її й бачили”.

6

Пенелопа заходить з якимсь дурнуватим виразом на писку. Я тільки-но очуняв. Світ не гівно, а танкі наши бистри. Цікаво, скільки я був в ауті. Години, певно, дві. Чи п’ять. Клофеліну підсипала, курвеґа. О, а нефіґово римується: курвеґа – Лопе де Веґа... Пенелопа де Веґа, веґа-маґеґа... А прикольна в нас тут стеля, виявляється. Оно на ній Юркове обличчя, відтак стає кривою посмішкою мого тата... О, як в тій історійці про емтівішного ведучого. Типу, спав чувак, а його тато в мікрохвильовій пічці сардельку підігрів, помастив її чимось, і почав водити нею по ніжних губках сплячої дитини... А тоді той чувак роздупляється і бачить, як тато защіпає ширінку.

- Ото веселуха! Дядя Фрейд би цю історію в підручники запхав!

- В матку би тобі він щось запхав, дура! І не Фрейд, а Фройд. По-друге, він помер куди раніше, ніж того ведучого батьки натрахали, по-третє, срав він на ваші совкові підручники, де його ім’я тупорилі москалі прочитали як по-російськи, по-четверте... Якої сраки всі історії, де згадується ХУЙ, тулити до Фройда?!

- Ну ти й істеричка...

О, така от була розмова в двох сестричок. Ну і пес із вами. В буквальному розумінні з вами – я ж роздуплився нарешті.

- О, таліскер очуняв! – Помітила мене Роксолана. Дивно, але пити мені чомусь вже не хотілось.

- Слухайте, пацани, а де у вас хавчик? – Запропонувла дівка альтернативний варіант.

- Внизу в холодильнику. Під сходами! – Жвавенько озвався Юрко. – Піти принести?

- Сісти відлизати! – це Пенелопа. – Слухай, Четвер, а ти добре готуєш?

Ніфіґа собі ім’ячко в мене. Ну та хрін з тобою.

- А що?

- Та так, з’їздила б у магазинчик, продуктів привезла... Є ж тут у вас якесь сільпо де-небудь?

- За 25 кілометрів по Ужгородській трасі.

- Тобто, на південь? – демонструє обізнаність у географії Роксоляна.

- Ну напевно ж не в ліси північні! Дура. – (Боже ж мій, яка люб’язна у неї сестричка...)

- Сама дура.

Пєня дура, хвіст надула! – чомусь подумалось мені. М-да, складне дитинство урбаністичного придурка. Добре, хоч потім вже переїхали в Карпати, тут ображалки все-таки були трохи автентичніші. Скажи „раскаль”! – Раскаль. – Твій тато маскаль! – Скажи „хата”! – Хата. – Твоя мама пелихата. – Скажи „сорок”!

- Ти дурний, як корок. – Понуро довершує мої спогади Пенелопа. – Ну так що, чи вас не годувати?

Я подумав про копчену полядвицю у погребі і заковтнув слину. Годувати, бля. Та ми й самі себе погодуємо. Розв’язатись би. Ну і тьолки... Найшли тут із кого секс-слейвів робити. Нічо’, почекайте, тільки б ці довбані застібки відкрити, я вас тоді двох разом так віддрючу, що mama don’t be sad⁹...

- А пам’ятаєш той анікдот іще зі школи: типу, приходить бик пріблатньонний в селі у магазин. Транзістор на плечі, сігарєта кємел. І каже: „У вас ПЕВО є?” – „Нема”. – „Оу, ШЄТ!”

- М-да, це про нашого Четверга анекдот. Так що, я таки поїду в той магазин „Оу шєт”, а ти, Роксю, пильнуй тут наших друзів. Як що не так – користуй пляшку оцього гастронома-алкоголіка. Бий нею по головах. Вони іще прибитенькі, так що повідключаються легко.

Гастроном, курва мать! Овочі-фрукти, свіжі продукти... Збоченка. Курва. Гречка. Тьху ти, гречанка. А, whatever¹⁰.

“What is the whether today?” – “It’s nice”.- “Is the sky blue?”.- (...) -“Is the sky blue?..” – “Is the sky bloooo?!!” – “ NO, THE FUCKING SKY IS BLOODY!!¹¹!”

І я вже стрімко-стрімко нісся головою вниз (вбік? бамсаючи нею по опуклих, як у тунелях метро, стінах тунелю, тунців тушених танцю не побачивши, а чи можна казати побачивши українською, але ж я все одно не скажу нікого нічому, я ж пес!) і на біса щось мені вимахує услід червоними ганчірками з обох боків?! Фе, що за гидота солена в мене в роті?!! Вийміть, підараси!! Вийміть, тьху!!!!!

- Та що ти, я ж тобі язика з рота витягував, щоб ти його не проковтнув, - а, це Юрко...

- Шо ж ми такіє слабєнькіє? – Єхидить Роксоляна. Ще ж і вдарити тебе не встигла... Хм!

До мене починає помалу доходити, що:

1) Я щойно знову втрачав свідомість. Ну, чи щось на те схоже, бо ж я, кажись, всьо усвідомлював.

2) Юрко розв’язаний і спокійнісінько сидить біля мене.

3) Я міцно прив’язаний до ліжка і так само спокійнісінько лежу біля нього. Ну та бо нащо дригатись.

4) Пелопонеська Піхва десь пішла. Мабуть, до своєї тітоньки 3,14 зди¹². (Останній ребус – Юркова робота).

5) Я чомусь не пес.

Кількість варіантів необмежена. Відсутність вибору прямує до

Щось та нескінченість на спинопопські (пенелопські) окуляри вийшла схожою у декого із учнів-учасників